Ми воюємо з Україною. По-справжньому. Посилаємо туди солдатів і техніку. Українці б'ються добре, але відступають. Сили, звісно, нерівні.
Наша влада безперервно бреше. Як брехала в 1980-х про Афганістан, у 1990-х — про Чечню. Сьогодні — про Україну. А ми ховаємо своїх учорашніх товаришів по службі, друзів і рідних, які зараз по обидві сторони, які вбивають одне одного не тому, що хочуть, а тому, що владі завжди потрібна кров.
Усе це ми знаємо. Тому влада бреше.
Та чому вдаємо, що віримо? Злякалися?! Думати навіть боїмося? А дітей втрачати не страшно?! А в братів стріляти? Як житимемо потім?
І знайте — ми могли й можемо це зупинити. Потрібно вийти на вулицю, погрожуючи страйком. Влада одразу здується, вона боїться. Та ні, ми вдаватимемо, що віримо. І плакатимемо на похоронах.
Так ось, я більше не буду й не хочу мовчати!
2 
35413
Коментарі