У сусідній державі готуються до другого туру президентських виборів. Здавалося б, чим можуть здивувати вибори у маленькій країні, від якої ніхто не чекав сюрпризів? Але, схоже, словакам вдалося.
Орбан 2.0
Вибори у Словаччині - чергові, але це не означає, що у політикумі країни все спокійно. Чинна прозахідний президент Зузана Чапутова за підсумками дострокових парламентських виборів 2023 року отримала опозиційного до неї прем'єра в особі лідера партії-переможниці перегонів "Курс – соціальна демократія" Роберта Фіцо. На цій посаді він спробував ліквідувати спецпрокуратуру для розслідування корупційних та інших тяжких правопорушень (частковий аналог нашої САП) через голосування у парламенті. Зузана Чапутова оскаржила це голосування у Конституційному суді, який (знову ж таки, частково) заблокував реалізацію рішення.
Далі почався звичний для політикуму пінг-понг: Фіцо пообіцяв звільнити суддю Конституційного суду, Чапутова в інтерв'ю Financial Times порівняла прем'єра з його угорським колегою Віктором Орбаном (особливо з огляду на проросійські заяви Фіцо).
Саме тому чергові президентські вибори мають дати більш чітку відповідь щодо розстановки сил у політикумі Словаччини та зовнішнього курсу країни. Умовно кажучи, на перегони вийшли дві команди: прозахідна та відносно проросійська.
Один проти двох
Роберт Фіцо добре підготувався до цього змагання: його креатурами вважаються спікер парламенту (також член його парламентської коаліції) Петер Пеллегріні та ексголова Верховного суду країни Стефан Харабін.
За результатами соцопитувань, безумовним лідером марафону соціологи називали Пеллегріні, він набирав до 50% голосів.
Але і Зузана Чапутова ґав не ловила і прийняла два стратегічних рішення. По-перше, сама балотуватися вона відмовилася у відповідь на масовану критику прибічників Фіцо. По-друге, у виборах взяв участь екс-міністр закордонних справ (2020-2022 роки) Іван Корчок, кадровий дипломат і проєвропейський політик із досвідом та зв'язками у Брюсселі та Вашингтоні.
Він став доволі сильною альтернативою Фіцо. І це довели результати першого туру.
Умовна нічия
За підрахунком голосів, саме Іван Корчок здобув перевагу з результатом 42,52%, Петер Пеллегріні відстав (37,03%). З одного боку, це означає перемогу прозахідного, проєвропейського та, відповідно, проукраїнського курсу Словаччини. З іншого, оскільки жоден не набрав понад 50%, є умовна нічия і попереду - другий тур.
Схоже, цей проміжний результат став несподіванкою як для Пеллегріні, так і для Фіцо.
Пелегріні програв через власну самовпевненість, вважає політичний експерт Євген Савісько, бо майже всю кампанію провів "зі свого кабінету, оскільки боявся виходити спілкуватися з виборцями. Йому цього не пробачили". "Ще однією причиною поразки стало висунення угорською меншиною Словаччини свого кандидата котрий відтягнув на себе голоси земляків. Але найсуттєвіше - несподівано висока явка виборців, налаштованих проєвропейськи. Саме завдяки їх підтримці переміг у першому турі Іван Корчок, колишній міністр закордонних справ", - зазначив експерт.
Квітнева невизначеність
Прогнози на другий тур можна звести до одного слова - невідомість. У першому турі, крім двох основних, балотувалися ще вісім кандидатів.
Агітаційна кампанія має стати динамічнішою, а Україна перебуватиме у фокусі політичних дискусій
Віддані за них у першому турі голоси можуть стати вирішальними. Інший додатковий ресурс – підвищення явки виборців, оскільки в першому турі на дільниці прийшли трохи більше 50%.
Відтак, агітаційна кампанія має стати динамічнішою, а Україна перебуватиме у фокусі політичних дискусій.
Корчок продовжуватиме курс Чапутової на підтримку нашої країни, отже, у разі його перемоги Фіцо діятиме у тих же умовах, що і з попереднім президентом. Пеллегріні, у разі його перемоги, очікується, підігруватиме Фіцо, але - наскільки? Адже Словаччина є не просто дружньою до України країною та членом ЄС, але входить до Вишеградської четвірки, котра надає потужну підтримку нашій країні у протистоянні з агресором.
Тінь убивства
На настрої словаків можуть вплинути не лише програми кандидатів, але і бекграунд тих, хто їх підтримує. Наприклад, Корчок видається логічним продовжувачем курсу Чапутової, тому жорстка критика чинного президента Словаччини спрацює і проти прозахідного кандидата. Можна очікувати на нищівну атаку на Чапутову з боку Фіцо або навіть представника угорської меншини Харабіна.
А от з Пеллегріні цікавіше. Його політичного партнера - чинного прем'єра Фіцо - ще кілька років тому вважали "політичним трупом". Адже у 2018 році він змушений був піти у відставку через суспільний резонанс, спричинений убивством журналіста-розслідувача Яна Кучака та його нареченої.
Деякі експерти вважали, що Фіцо може опинитися на лаві підсудних та отримати реальний термін, але йому вдалося перечекати кілька років, перемогти на дострокових парламентських виборах і повернутися у велику політику. Втім, Фіцо надужив терпінням громадськості, посприявши амністії замовників убивства журналістів-розслідувачів та скасувавши антикорупційну прокуратуру, - вважає провідний науковий співробітник Інституту історії НАН України Андрій Мартинов: "Словаки вирішили не зосереджувати владу у одних руках, тому можуть обрати президентом ліберала Івана Корчока".
Правий марш
Багато в чому саме через вибори в Європарламент влітку цього року перегони у Словаччині привертають увагу далеко поза нею. "Курс - соціальна справедливість" - не єдина правофлангова сила, котра останнім часом здобула прихильність електорату в європейських країнах. Наприклад, у Фінляндії у квітні 2023 року права націоналістична політсила "Справжні фіни" вийшла на друге місце на парламентських виборах та увійшла в уряд країни. У парламент Греції вперше пройшла ультраправа партія "Спартанці", у Болгарії права політсила "Відродження" покращила свій результат на парламентських виборах. У листопаді минулого року близько 25% місць у парламенті Нідерландів виборола "Партія свободи".
Зростання популярності правил сил у Європі викликає занепокоєння з кількох причин. У січні 2024 року видання Foreign Affairs звернуло увагу на правий політичний ухил у політиці Володимира Путна і каскад перемог правих та ультраправих у ЄС. "Консерватори-популісти дедалі частіше перемагають. Путін прийняв їхню риторику і вважає, що зможе заручитися їх підтримкою та знайти спосіб покращити міжнародне положення Росії", - стверджується у статті видання.
Відсотки на мігрантах
Для Євросоюзу прикладом успіху правих політиків, котрі контактують з президентом країни-агресора, стала Угорщина: прем'єр Віктор Орбан неодноразово наголошував на своїх політичних контактах з Володимиром Путіним.
Аналітик Сергій Мигдаль (Ізраїль) звернув увагу, що зростання симпатій європейців до правих та навіть ультраправих сил не одномоментне і не випадкове, а базується на антимігрантських настроях. Про це свідчать, зокрема, недавні погроми мігрантів (у тому числі, українських) у Дубліні. Влади європейських країн, як і влада ЄС, приділяють багато уваги мігрантській політиці, але ефективними як дискусії, так і рішення назвати складно. У деяких європейських містах, як-от Гєнт, культурний тиск мігрантів переростає у політичний, тому європейці хочуть посилити свої позиції у відповідь. Саме тому ізоляціоністська риторика правих та ультраправих сил знаходить дедалі більший відгук. Адже, якщо говорити про успіх нідерландської "Партії свободи", це було класичне протестне голосування.
Хвиля на хвилю
Своєрідним полем битви з "правофланговим мейнстрімом" у ЄС стала Польща. На парламентських виборах у жовтні 2023 року консервативна партія президента Анджея Дуди "Право і справедливість" зберегла лідерство, але для створення коаліції їй голосів не вистачило і до влади прийшла колишня опозиція на чолі з Дональдом Туском.
Внутрішня напруга між польськими провідними партіями вже спричинила до дестабілізації ситуації в країні, зокрема, до фермерських протестів. Від цього вже постраждав експорт аграрної продукції з України, а умови подальшого українського експорту є предметом для дискусій на загальноєвропейському рівні. Показово, що після отримання контролю над виконавчою владою Туск не лише не вирішив питання блокади українського кордону, але й певною мірою підтримав вимоги протестувальників.
Тому результати президентських виборів у Словаччині мають стати показовими - чи мають шанси на успіх єврооптимісти та ліберали у протидії правому повороту у Європі? Адже вибори до Європарламенту можуть закріпити нинішні тенденції на кілька найближчих років.
Оглядачі ж прогнозують зростання впливу правих партій у Європарламенті. "Якщо раніше вони були сьомою силою за кількістю мандатів, то зараз їм пророкують 2-3 місце, але навряд чи такі сили сформують більшість, - зазначає кандидат політичних наук Олексій Буряченко. - Вірогідніше, вони будуть в опозиції, але, звичайно, матимуть більший вплив, ніж раніше", - зазначив експерт.
За цих умов Україні, очевидно, слід не лише підтримувати зв'язки з нашими традиційними союзниками з ліберального табору, але й шукати точки співпадіння інтересів і з тими новими політичними силами, які відображають зміни в настроях пересічних європейців.
2 
8759
Коментарі