Ніхто не хоче бути героєм

Перед Новим роком столичний Театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра зіграв цікаву прем"єру — "Голубчики мої!..". Дивна річ: зайнято 45 акторів, та ви не знайдете з-поміж них головного героя. Натовп дрібних персонажів, зіграних майстерно, а Героя нема. Це ніби дзеркало, розбите на дрібні осколки.

Вистава справді хороша, й у відсутності Героя теж нема нічого поганого. Але от що здається зовсім дивним — за весь рік в усіх київських театрах, серед кількох десятків прем"єр, спостерігалося те саме: Герой — відсутній.

Навіть якщо у п"єсі він був, то у виставі нагадував недопроявлену фотографію.

Приміром, столична Російська драма поставила булгаковського "Дон Кіхота". Чи може бути героїчніший герой? Однак тут від нього лишилася хіба що дивна впертість, з якою він зображає нікому не потрібного лицаря.

Поставлено п"єсу про Дон Жуана, який був імпотентом

Роль грали хороші артисти, а виставу ставив досвідчений режисер. Отже, не в них річ. А здається, у тім, що поняття "герой" раптово впало в ціні як для театрів, так і для публіки. Ми не забули, що це означало ще вчора, але сьогодні не хочемо собі про це нагадувати.

У тій-таки Російській драмі торік поставили п"єсу про Дон Жуана, який, виявляється, був імпотентом. Ще одну спробу розгледіти героя зробили столичні франківці у виставі "Посеред раю на майдані". У ній є "Хтось, схожий на Івана Франка". У ролі — Богдан Ступка. Він уміє бути схожим на кого завгодно. Але з вистави не зрозуміло, на кого схожий Франко. Якого героя не візьми — всі пручаються й не хочуть бути Героями. Чи не свідчить це про те, що наші театри переосмислюють поняття "герой"?

Може, щось подібне відбувається й у суспільстві. Але в театрі це більш очевидне. Там навіть центральний персонаж відмовляється бути головним. Він не хоче бути схожим на Дон Жуана, дон Кіхота чи Великого Каменяра. І хоче одного: бути самим собою й робити своє діло.

Точніше, він часто не знає, чого хоче. Але саме торік на київській сцені з"явився й такий, що знає. Його не дуже й то помітили, але він вже є. Це Ромео у виставі Театру на Подолі "Осінь у Вероні, або Правдива історія Ромео і Джульєтти". Цей Ромео вижив після описаних Шекспіром трагічних подій, живе собі у Вероні, заснував малий бізнес (робить ковбасу) й дуже не любить Шекспіра. На те потрібен якраз героїзм — щоб кимсь бути, а не кимсь прикидатися.