Нехай звикають

Багато азербайджанців зараз хочуть бути українцями. У суботу в Баку має відбутися другий великий мітинг протесту проти фальсифікації тамтешніх виборів. Телекартинки з азербайджанської столиці викликають ностальгію. Там обнадійливо майорять десятки помаранчевих прапорів.

Українці ж нині розчаровані помаранчевою владою. До нас постреволюційного розчарування зазнали грузини. А проте підсвідомо хочеться, щоб і в Азербайджані гримнула своя революція. Звісно, аж ніяк не для зловтіхи. Мовляв, щоб і вони потім розчарувалися.

Ми залишаємося білими воронами. Нас не люблять

На пострадянських теренах Україні не вистачає спільників та однодумців. І державі, і суспільству. Самої лише Грузії замало. Ми залишаємося білими воронами. Нас не люблять. За те, що змогли протидіяти фальсифікації виборів, що хочемо бути з Європою, що маємо свободу слова. Багато хто бажає Україні економічних негараздів та нестабільності. Хтось, як Росія, робить це відверто, щосили намагається дискредитувати все, що може нести будь-яку загрозу власному режимові. Інші підспівують Кремлеві тихенько, але так, що не почути не можна.

Україна заявила, що вибори в Азербайджані не були демократичними. Це не сподобалося офіційному Баку. Нещодавно, говорячи про Лукашенка, прем"єр Юрій Єхануров сказав, що розуміє, чому колись у Німеччині жінки кричали: "Хочу дитину від фюрера". Порівняння надто прозоре. На нього образився Мінськ. Уже не вперше і, мабуть, не востаннє.

Роздратування колишніх братніх режимів зрозуміле. Україна ламає чи не найсвятішу пострадянську традицію. Раніше неможливо було уявити, щоб одна колишня республіка Союзу критикувала іншу за проблеми з демократією. Щоб Кучма дорікав Путіну за придушення свободи слова, або ж Ніязову за його середньовічний авторитаризм. Кругова порука була негласною, але непорушною. Тепер вона дала тріщину.

Росія, Азербайджан чи Білорусія нехай звикають,
що ми — вже не вони

Незважаючи на природну спокусу не дратувати керівництво братніх республік, Україна має бути в цьому послідовною. Хоча в нас самих купа проблем, все ж таки ми — найдемократичніша на пострадянському просторі держава. Це факт, яким можна і треба пишатися. А Росія, Азербайджан чи Білорусія — нехай звикають, що ми — вже не вони.