У липні Польща та Україна вшанують пам'ять загиблих в українсько-польському конфлікті, що був на Волині у 1942-1944 роках. У Києві створили громадський комітет "Примирення між народами". Його мета — сприяти налагодженню порозуміння між українцями та поляками щодо трактувань спільних сторінок історії. У складі комітету: президент Леонід Кравчук, Патріарх Філарет, кардинал Любомир Гузар, політик Іван Васюник, історик Володимир В'ятрович, правозахисник та релігієзнавець Мирослав Маринович, письменниця і народний депутат Марія Матіос.
Леонід Кравчук, 79 років, президент України у 1991-1994 роках:
— 2003-го польський президент Александр Кваснєвський та президент України Леонід Кучма відкрили пам'ятник на Волині. Тоді були розставлені акценти, які начебто врівноважили емоції з обох сторін. Здавалося, справа йде до примирення. Адже це спільна трагедія. Та ситуація так і не вирішилася. Хтось час від часу загострює питання Волинської трагедії, шукає винних. Як тільки поляки поставлять питання, що просити прощення повинна тільки українська сторона, то українці негайно дадуть відповідь: хто коли прийшов на нашу землю. Сам народився на Рівненщині, яка 1934-го була у складі Польщі. Можу багато чого згадати. Проте це не правильно наголошувати, що хтось винен більше. Не потрібно навіть висловлювати такі думки. Бо маленькі іскорки між українцями та поляками можуть перетворитися на новий конфлікт. Повинно бути взаємне прощення.
Філарет, 84 роки, Патріарх Київський і всієї України-Русі:
— Потрібно шукати примирення, щоби встановити дружні й партнерські відносини українців і поляків. У цьому велику роль відіграє церква. Її місія нести мир і злагоду. Україна є релігійною країною. У поляків церква теж відіграє велику роль у суспільстві. Саме вони можуть допомогти в процесі примирення. Влітку відзначатимуть 70-ті роковини трагедії. Тоді екстремістські сили, особливо в Польщі, знову почнуть загострювати дискусію. Треба звертатися не до тих, які вже примирилися, а які ще ображені. Польські та українські конфесії мають відслужити спільні панахиди за загиблими.
Любомир Гузар, 80 років, Емеритований Верховний архієпископ УГКЦ:
— Цьогоріч греко-католики та українські римо-католики, серед яких багато ієрархів польського походження, намагалися зробити спільну заяву з приводу трагічного минулого. Разом ми сходимося один-два рази на рік, щоби спільно помолитися і подискутувати про проблеми церкви. Організували комітет, який написав текст декларації. Все було готове. Проте римо-католики відмовилися підписувати декларацію. Вони вважають, що тільки українці були винні у трагедії на Волині.
Марія Матіос, 53 роки, письменниця та політик:
— На нашій землі стільки всього траплялося, що, здається, нема кінця-краю тим пеклам. У часи неконтрольованого болю деякі люди прощаються зі здоровим глуздом. Кожен має своє "алібі", мовляв колись із ними вчинили жорстоко, хтось хоче боротися з несправедливістю. Про своє історичне минуле замислюються цілі народи. Але вони не мають права прощатися зі здоровим глуздом і мстити одне одному. Людська кров має групу, але не має національності. Немає посудин, що могли би зміряти кількість пролитої невинної крові. Її буде більше, якщо випоминати зло і помножувати минулі образи. Прощення вселяє надію. Так чинять мудрі люди. Якби цього не траплялося, світ пішов би шкереберть. Але в оцінці таких трагедій тон задають політики. Вони часто не добирають правильні слова, переслідуючи свої цілі.
Що розуміють під волинською трагедією
Волинська трагедія — обопільні етнічні чистки українського й польського населення, скоєні Українською повстанською армією, з одного боку, та Армією Крайовою за участі польських батальйонів шуцманшафту ("охоронні команди", особливі підрозділи, спочатку у складі допоміжної поліції Третього рейху). У ширшому сенсі, складова багатовікового українсько-польського протистояння на західноукраїнських землях — Волині, Галичині, Холмщині, Підляшші, Надсянні, Лемківщині.
3 
1
Коментарі
2