"Етнічними чистками поляків з ознаками геноциду" назвав польський парламент Волинську трагедію — українсько-польську різанину 1943 року. Нині цю історію тлумачать однобоко, вважає історик та журналіст Данило Яневський, 57 років. У ній є кілька аспектів — юридичний, військовий, політичний, релігійний та етичний.
— Юридично — це конфлікт між громадянами Польської Республіки, етнічними українцями та етнічними поляками, — каже Данило Яневський. — До нього громадяни теперішньої України жодного стосунку не мають. Бо Україна є правонаступницею УРСР. А УРСР узагалі не брала участі у волинських подіях. Другий, юридичний аспект. Згідно з нормами міжнародного права, відповідальність за підтримання правопорядку на Волині, що входила до рейхскомісаріату "Україна", несе Німеччина. Отже, всі юридичні питання щодо волинського конфлікту потрібно адресувати урядам теперішньої Польщі та Німеччини — правонаступницям Другої Польської Республіки та Третього Рейху. Не до уряду сучасної України, а, тим більше, українського народу.
Які підводні камені інших аспектів?
— Абсолютна більшість українців, які брали участь у конфлікті, були православними (за різанину вибачилася Українська греко-католицька церква. — "ГПУ"). Вибачатися за це мала б Українська автокефальна православна церква, що тоді була під омофором митрополита Варшавського. Вони вважають себе правонаступниками тієї церкви. Після Другої світової війни росіяни її ліквідували, приєднавши до Московського патріархату. Чого за Волинь мають вибачатися греко-католики?
Бо це перетворили на конфлікт українців і поляків.
— Отож-бо, хоч він таким у чистому вигляді й не був. Так само військовий аспект. Нам кажуть: з одного боку була ОУН-УПА, а з іншого — якісь незрозумілі поляки. Це теж неправда. Були кілька сторін. Це — польська Армія Крайова, яка підпорядковувалась еміграційному уряду Польщі в Лондоні. Очевидно, і якісь загони польської Армії Людової, яка підпорядковувалася комуністам і співпрацювала з Радянським Союзом. Там були якісь загони українців, які називали себе "Українська повстанча армія", про які ми мало знаємо. Бо на той момент на Волині були п'ять таких повстанчих загонів. У кожного — свій командир. Вони не мали спільної організаційної структури і не підпорядковувалися єдиному керівництву.
Якщо говорити про персональну відповідальність, то її несуть двоє командирів УПА — Клим Савур, він же Дмитро Клячківський, та Микола Лебідь. Це люди, які з українського, скоріше галицького боку, спустили доручення про напад на поляків. Питання їхньої мотивації — це інше. Але це військовий злочин. Були радянські спецзагони НКВС, що видавали себе за боївки українських націоналістів. Їх чудово описав історик Дмитро Вєдєнєєв. Плюс — тисячі колишніх солдатів Радянської армії та радянських партизанів, які переховувалися в тих лісах. Кожна група мала свою мотивацію в тій різанині.
А політичний аспект?
— З імовірністю у 99 відсотків тодішній рейхскомісар України Еріх Кох був пов'язаний з радянською розвідкою. Не забуваймо, що його резиденція була в Рівному. НКВС кілька разів, у тому числі через Миколу Кузнецова, намагався вбити Коха, щоб німці почали репресії проти місцевого населення. Щоб цивільні в свою чергу повстали проти німецької окупації. А німці хотіли стравити між собою українців і поляків, щоб ті проти них не виступали.
Водночас і польські, й українські організації хотіли звільнити терен. Еміграційний міністр оборони Польської Республіки Мар'ян Кукель вів перемовини з німцями, щоб організувати спільну війну проти СРСР. Бо Польща розглядала Волинь як свою землю, яку 1939-го окупував Радянський Союз. З юридичного погляду це була окупована територія Польської Республіки. Наявність великої кількості українців на Волині полякам була невигідна.
Чому тоді Польща закидає все це Україні?
— Бо державі під назвою Російська Федерація надзвичайно вигідно стравити одних українців з іншими, а всіх разом — з поляками. В українців виховують поняття, що ми всі — криваві бандити, вбивці й вороги польського народу. Хоча в нас із поляками 500 років спільної історії.
Абсолютно точно — зараз будуть таємні укази Путіна з підвищенням у військових званнях і нагородженням людей, які були задіяні в розкрутці Волинської трагедії і в Польщі, і в Україні. Це в чистому вигляді спецоперація, розроблена спецслужбами. Про це потрібно чесно й відкрито говорити.
Але ж і поляків можна зрозуміти — стільки людей загинули.
— Цілком згоден. Це — військовий злочин, учасникам якого немає виправдання як з українського, так і з польського боку. Але нехай поляки розберуться зі своїми громадянами, а нинішніх українських у це не втягують.
Якщо вони вимагатимуть засудження ОУН-УПА?
— Україна не може засудити армію, до якої вона не має юридичного стосунку. По-друге, яку саме ОУН-УПА? Було щонайменше п'ять різних УПА і кілька ОУН. Українська повстанська армія ніколи не була єдиною структурою.
3 
1
Коментарі