Якщо б не 2006 рік і не померкли ще спогади про помаранчеву революцію, можна було б подумати, що наше телебачення продовжує керуватися славнозвісними "темниками". Ідеться про сюжети, присвячені 100-річчю від дня народження Леоніда Брежнєва. Було це минулого тижня.
Спершу сухий виклад події. Після цього репортаж із рідного міста Брежнєва — Дніпродзержинська. Рідною мовою генсека тітоньки й бабушки розповідають, як добре було за його часів, якою славною та чуйною людиною був дорогий Ілліч.
Бабушки, може, й справді мають свої причини любити вождя. Телебачення, може, так само має підстави вважати думку цих бідолах суспільно значущою й вартою представлення в телеефірі. Але чому вона залишається єдиною представленою — а отже, й фактично піднесеною до рівня об"єктивної?
Поки ще в Україні існують й інші думки. Зокрема, відомий історик, професор Юрій Шаповал докладно пояснює, що таке Брежнєв і брежнєвізм: "Неосталіністська лінія, посилення русифікації народів СРСР, агресивна зовнішня політика... Особливої сили набуло придушення інтелектуальної свободи і прав людини". Допускаю, що дніпродзержинські бабушки й слів таких не знають — "інтелектуальна свобода", "права людини". Але невже не знають і журналісти поважних телеканалів? Невже нічого не чули про замордованих у брежнєвських концтаборах Василя Стуса, Олексу Тихого, Валерія Марченка? Про закриття українських шкіл? Про тисячі співвітчизників, загиблих і покалічених у загарбницькій війні брежнєвської імперії в Афганістані?
Воно, звісно, зворушливо — довідатися від дніпродзержинської тітоньки, що Брежнєв любив голубів і був душевною людиною. Припускаю, що й на ювілей якого-небудь Гебельса або Гімлера наші телевізійники потрапили б знайти німецьку бабусю, котра пригадала б: ім"ярек дуже любив собак і непогано грав на піаніно. От тільки музеїв цим своїм "героям" німці не відкривають і пам"ятників не ставлять.
А мешканцям Дніпродзержинська, мабуть, замало зберігати ім"я одного з найкривавіших більшовицьких катів у назві свого міста. Їм кортить увіковічити ще й іншого мерзотника — почасти з невідання, почасти, припускаю, назло "этим украинцам". Пошанування українофоба Брежнєва подібне до нагородження азаровською медалькою українофоба Затуліна. Хто як не генсек на засіданні політбюро ЦК КПРС міг собі дозволити знущатися з української мови? Не один раз запитував: "Знаете, как будет по-украински звучать месяц декабрь? Цицкень". А далі лунав сміх. І самого Брежнєва, і того, хто хотів йому догодити.
Чим не приємність — плюнути в пику всім тим "відщепенцям", котрі були проти Брежнєва, Сталіна, Дзержинського? І зайвий раз нагадати, що виграли ті, котрі "за". Що "эта страна" була і залишилась їхньою. Дзержинсько-Брежнєвською. Сталінсько-Путінською.
Простодушні дніпродзержинські бабушки можуть цього чітко не усвідомлювати. Але місцевий бос із незліченних "регіоналів" безумовно знає, що каже: "У нас здесь еще много таких брежневых. И мы еще себя покажем!"
Оце й усе, що молоді українці довідалися з новинних програм про маловідомого їм Леоніда Брежнєва. Телебачення начебто визволилося два роки тому з темникової неволі. Та, схоже, ніхто так і не пояснив учорашнім рабам, що робити з незрозумілою їм свободою.
2 
1
Коментарі
1