Від України втомилися

"Тут немає держави!" — вигукнув, гепнувшись минулої зими на нечищеному обледенілому тротуарі в Києві, один поважний французький візитер. Підмічено дуже точно. І це при тому, що той чоловік не мав справи з українськими судочинством, міліцією, прокуратурою, медициною.

Українці не раз доводили свою нездатність до державотворчості. Змарнували шанс по Хмельниччині, на початку 1920-х. Мінялися поводирі й люди, але звичка довести справу до краху залишалася сталою.

Безпрецедентне за цинічністю й масштабом попрання Конституції з боку Партії регіонів і президента Януковича стало хоча й несподіваним, проте цілком логічним та природним для населення цієї країни. Ще одним щаблем драбини, якою Україна опускається у безодню невизначеності й безперспективності. Власне, всі 18 років незалежності вона жодного дня не жила як сучасна європейська держава: мала або безлад, або авторитаризм. Але нелегітимної влади в нас ще не було.

Деградацію української державності підкреслює реакція Європи й Заходу загалом: на спосіб здобуття Партією регіонів влади просто закрили очі. Цивілізований світ починає сприймати Україну як територію з формальними ознаками держави, але аж ніяк не державу з таким само цивілізованим, як у нього, майбутнім. Уперше в новітній історії України верховну владу отримали нелегітимно — і вперше ті ж Європейський Союз і Рада Європи демонструють таку байдужість до порушення Конституції та основ демократії. Це при тому, що останні 10 років Європа не втомлювалася вимагати демократичності й дотримання закону. А тепер промовчали навіть поляки, традиційно найбільше зацікавлені в існуванні сучасної демократичної України.

Але це так само логічно, як і антиконституційні дії нинішніх коаліціантів. Від України втомилися. Теперішній її стан здатен зробити байдужими найбільших оптимістів і всередині країни, й поза нею. Знайти бодай щось позитивне у портреті цієї території дуже важко: в політикумі, суспільстві й тому, що називається державою.

Керівник уряду неспроможний вивчити державну мову, а затятий українофоб керує міністерством освіти

Президент, що має кримінальне минуле й на виборах 2004 року йшов до перемоги через масштабні фальсифікації.

Керівник уряду, неспроможний вивчити державну мову. Спікер парламенту, якого підозрюють у причетності до вбивства журналіста. Наявність у правлячій коаліції партії, метою якої є позбутися української державності. Затятий українофоб на чолі міністерства освіти. Ненажерливі й продажні політики та можновладці, яких у цій країні ще й чомусь називають "елітою". Реальна загроза повернення до авторитаризму через узурпацію влади Партією регіонів. Нічим не краща за владу опозиція.

Нація, не здатна виробити спільний погляд на історію та дійти згоди щодо того, куди ж їй рухатися. Відсутність справді популярних серед народу лідерів, із якими можна було б пов"язувати надію на перетворення цієї держави на щось путнє. Люди, які, мов раби, терплять усі експерименти влади й лише раз спромоглися на масштабний протест проти порушення їхніх прав. Неорганізованість та слабкість громадянського суспільства.

Держава, яка виживає лише завдяки іноземним кредитам. Відсутність у неї стратегії власного розвитку, чітко визначених національних інтересів, осмисленої та послідовної зовнішньої політики. Її неспроможність забезпечити незаангажоване судочинство, гарантувати людям якісні медицину, безпеку, харчові продукти. Невміння або небажання здійснити зміни, через які пройшли всі успішні сьогодні постсоціалістичні країни. Зрештою, цілковита керованість цієї держави групою людей, які також бачать її лише територією з ознаками державності, призначену для заробляння ними мільярдів.

Часто проблеми української держави списують на її молодість: мовляв, скільки віків без державотворчої практики, не може ж усе так швидко налагодитися. Але словаки, хорвати, чорногорці чи македонці так само століттями жили без власних держав, проте всі вони швидко й успішно їх побудували. Навіть напіввизнане Косово має кращі державницькі перспективи, ніж найбільша за територією європейська країна.

Очевидно, річ не в історії, а в нації. Принаймні українці це наполегливо доводять.