Знавці російської історії вже давно зауважили цікаву закономірність — чергування деспотичних і м"яких правителів країни. Імператора-солдафона Миколу I змінив реформатор Олександр II, тирана Сталіна — батько "відлиги" Хрущов, умовного демократа Єльцина — відверто авторитарний Путін.
Ще торік деякі російські вільнодумці охоче вказували на цю особливість, пов"язуючи з невідомим наступником нинішнього російського президента сподівання на послаблення авторитарного режиму в Росії. Нині, напередодні виборів до Держдуми, вже всім очевидно: найближчим часом повороту до лібералізму в Росії не передбачається.
Так само як і наступника Путіна. Володимир Володимирович, який особисто очолив виборчий список "Єдиної Росії", нікуди не йде — він і далі має намір керувати країною. І не важливо, який саме юридичний прийом дозволить Путіну залишитися при владі. Буде головне крісло Росії президентським чи прем"єрським — у ньому все одно сидітиме він.
Нинішня Конституція РФ, що обмежує правління Путіна двома президентськими термінами, стала безсилою перед законом історії. Час чергового правителя-ліберала ще не настав; авторитарний гебіст як і раніше затребуваний російським суспільством. Звернені до Путіна численні прохання — будь ласка, залиштеся, не покидайте нас, Володимире Володимировичу! — не пишуть під дулом автомата. Народні поривання щирі. Президента Путіна сприймають як єдину альтернативу убогості 1990-х років, владицтву бандитів та олігархів, національному приниженню. Із його ім"ям пов"язують стабільність, що для пересічного росіянина означає незрівняно більше, ніж "мильні бульки" на кшталт громадянських прав і свобод.
Повороту до лібералізму в Росії не передбачається
Отже, після 2008 року Росія залишиться з Путіним. Утім, чому лише Росія? Наша країна — теж. Для українців президент сусідньої держави вже давно став культовою особою. Його активно цитують, йому присвячують аналітичні статті, про нього складають анекдоти. Одні співають Путінові дифірамби, інші — ненавидять, але заперечувати вплив Володимира Володимировича на українське суспільство не може ніхто.
Що ж обіцяє нам "третій термін" російського лідера? Варто виділити принаймні три важливі моменти.
По-перше: подальше закручування гайок путінським режимом поза сумнівом торкнеться сфери зовнішньої політики. Отож боязкі спроби України вийти з орбіти російського впливу навряд чи будуть успішними. Вступ до НАТО переходить до царини наукової фантастики — відстояти б вітчизняну газотранспортну систему! Одне слово, українці мають бути готовими до наростаючого пресингу Кремля.
Друге. Хоча Путіна справедливо вважають ідейним натхненником "п"ятої колони" в південно-східних регіонах України, не можна забувати і про зворотний бік медалі. На заході й у центрі країни кремлівський вождь об"єктивно грає роль консолідатора нації. Адже сила дії, як відомо, дорівнює силі протидії. Грубий натиск Путіна сприятиме об"єднанню патріотично налаштованих українських громадян.
І третє, під впливом Володимира Володимировича в нашому суспільстві цілком може виникнути попит на свого, українського Путіна. Не секрет, що багато українців відкрито захоплюються путінськими методами. Так, багато хто лає "кремлівського диктатора". Але, можливо, за гнівними тирадами приховане підсвідоме бажання протиставити російському правителеві власного національного лідера, такого ж сильного і жорсткого? Додамо сюди політичні кризи, гострі економічні проблеми, всевладдя олігархів, корупцію, розчарування в парламентаризмі. Хіба не живильне середовище для вирощення вітчизняного Путіна?
Президентські вибори в Україні не за горами, є й потенційні кандидати на таку роль. Тут і Віктор Янукович, який колись пригощав головного росіянина цукеркою. І Юлія Тимошенко, яка колись заявила, що "Росія може пишатися своїм президентом"... Важливо усвідомити: особисті якості конкретних політиків не мають великого значення. У принципі, один і той самий діяч, зайнявши президентське крісло, може з однаковим успіхом перетворитися бо на українського Рейгана, або на Путіна.
Усе залежить від українського суспільства, від пересічних громадян, нас із вами. Від нашої готовності відстоювати демократичні цінності, не піддаючись на спокуси "твердої руки". Бо справжнього Путіна неможливо нав"язати країні силоміць. І захопити волелюбних громадян зненацька він неспроможний. Його потрібно захотіти.
8 
35413
Коментарі
1