— Відвідування церков є одним із показників релігійності, — каже релігієзнавець 55-річна Людмила Филипович. — Є такий термін — "воцерковленість". Це приналежність до певної громади та спільне релігійне життя з нею. Люди Центру, Сходу та Півдня України не воцерковлені. Можуть бути глибоко віруючі, але не виявляти це зовні. А для справжнього християнина замало віри в Бога. Він має ділами підтвердити її.
У Європі показники відвідування церков подібні до українських. Через це вивільнюються величезні сфери життя. Замість релігійності Старий світ сформував регулятор — громадянське суспільство. Люди створюють організації, виходять на спільні акції. Наш народ відучений від проявів ініціативи. Навіть на суботники виганяли з-під палиці. Людина воліє подивитися церковну службу по телевізору, ніж зібратися до храму. В чому ми добре гуртом реалізуємося? Ну хіба що в співанні пісень.
Питання, як церкві подолати пасивність людей і стати їм цікавою. Є вдалі приклади. Буває, починають працювати із дітьми 2-3 років. Їм пропонують табори, недільні школи. Там вислухають, посприяють, знайдуть заняття — наприклад, допомогти нужденним. Знаю житомирського священика, який не може утримувати недільну школу — так багато до нього приходять людей. Це колосальна жертовна праця. Вимагає від священика бути особистістю і прикладом у житті. Такі люди рідко трапляються.
2 
1
Коментарі