Працював колись у ЦК комсомолу України хороший, тямущий хлопець Ваня. Але де ви знайдете когось без вад? Ось і у Вані була одна — у нього на язиці жило слово-паразит "сяке-таке". Раз, коли на засіданні бюро ЦК Ваня доповідав про якісь молодіжні проблеми на селі, стався конфуз. Він сипав своїм "сяке-таке" чи не за кожною фразою, аж поки розгніваний перший секретар ЦК Анатолій Іванович Корнієнко не зауважив: "Ми ж вас посилали розібратися не з сяким-таким, а з ділами по-серйозному". Ваня не міг збагнути, чого від нього хочуть, бо своє "сяке-таке" не контролював. Виручив куратор відділу: "Це в нього слово-паразит, не звертайте уваги". Зал вибухнув сміхом, але відтоді Вані уже не давали слова на публічних заходах.
Завжди згадую цей епізод, коли відстежую обіцянки і просторікування наших державних керівників. Здається, що їхні високі обітниці й не менш значимі баляндрасні прожекти якраз і є розгорнутими словами-паразитами з торичеллієвою наповненістю про сяке-таке — не більше, але й не менше. Ляпнуть, як корова по дорозі, а ти, народе, його їж. А нагадай комусь із них про це — одразу відріжуть: ти мені не Тетяна, я тобі не Савка.
Ну хіба не сяке-таке морозив язиком кандидат у президенти Петро Порошенко, обіцяючи курс гривні 10–12 за долар? Наперед знаючи, що з подружкою Гонтаревою пустить її у вільне плавання, яке загубить і гривню, і банківську систему, сіючи злидні й банкрутства. Та якби тільки. Та обіцянка у ранзі слова-паразита забрала у народу мільярди і збагатила офшори наших олігархів. А це вже не Ванине сяке-таке, за таке питає закон, та чи спитає?
Тут же не скажеш про теля, яке не знається на пирогах. Пан Порошенко на грошах знається — і як вони добуваються, і як на них збагатитися, і як їх у людей витрусити, а витрусивши, підібрати. Обіцяв народу багато і щедро, а стало йому як голому у кропиві — і яка ціна отим президентським "сяке-таке"?
Будьмо реалістами, не тішмося чиїмось пустісінькими, як збутиліла лобода, обіцянками, що вільний ринок усе відрегулює. В Україні лютує дикий капіталізм, якому ринок — як карасю парасолька. Триває накопичення уже не первинного капіталу за законами злодійської малини, і сяке-таке з трибун і телефонів — те саме, що ви йому про діло, а він про козу білу.
Нам обіцяли 144 реформи. Деякі вже нібито і є. Нібито. Бо вони не одягають, а роздягають. Як ось пенсійна. А медична — так та кладе в могилу без алілуя. Житлово-комунальна лізе в твій гаманець з енергією тигра, який забив антилопу в далекій Африці, а хоче їсти, як француз або німець. Дикий капіталізм тим і дикий, що він не має вас за людину, а тільки за джерело доходу.
Нам обіцяли велике море щастя і достатку, і що? Вода ж у ньому для пиття не годиться, в ній повно сірки і каналізації, навіть купатися не всяк захоче. Обіцяла влада — та, що, як невдатна баба, погано танцює, але довго. І довго мучить своїми танцями й експериментами народ, який їй повірив.
Вони не тямлять, що у стулені уста мука не лізе, а їхнє сяке-таке їм же і гикнеться, і добре гикнеться. Та що вдієш: яка Устина, така й хустина. Яструб жаліє курку, доки її не обскубе. Порошенко не стане Вашингтоном, Гройсман — Рузвельтом, Луценко — комісаром Каттані, Парубій — Дубчеком. Вони не стануть ніким іншим, крім творців гасел і обіцянок про сяке-таке. Як мовиться, був би лошак, та хвіст не так. Вони ж "училися потроху абияк і абичого", а головного — правди і тримати слово — так і не навчилися.
І нам із вами просити молока в бика не треба. Так, золото миєм, а вовком виєм, але це не тому, що ми такі дурні і не вміємо працювати. А тому, що полюбили сатану більше від ясного сокола й не можемо вирватися з чортячих лабет.
У нас із вами не той випадок, що був кінь, та з'їздився, наш рисак ще міцно стоїть і готовий порвати всі пута. Секрет, який далі базару не піде, — потрібен провідник, який сяде на цього рисака і поведе на штурм майстрів обіцяти сяке-таке, а потім будувати не моря сірки і лайна, а чисті води й оазиси на рідній землі.
При всьому при тому Україна має гіркий досвід, що на самі такі штурми сліпо сподіватися не треба. Два Майдани приводили на зміну одному клану другий, ще хижіший. Згинула пуга, а тут тобі друга. Опозиція, яка довго гарбуза їла, так захляла, що захотіла стати такою ж хапкою до чорної ікри та мільярдів, і невдовзі переплюнула першу пугу. Все звелося до банального: як ви нам, так і ми вам. А народ у дурнях. І сьогодні тільки він може не випустити рака з рога, щоб не купитися на ще одне сяке-таке з медових уст пошукачів корони. І самі пошукачі превосходительств мають пам'ятати, що да, як звуть, так і озиваються, але слово не горобець, сказане не вирубаєш і сокирою, брехня повертається до тебе бумерангом неминуче. Як повертається до нинішніх брехливих карманичів. І до їхніх підпасичів, які загордилися тим, що об панський стіл чухалися.
Не має повернутися тільки гірка чвертьстолітня сага ходіння України по муках. Бо хоч і немає науки без муки, хоч біда вимучить, вона і навчить, несправедливо, коли велика нація Ярослава Мудрого і Тараса Шевченка опинилась у центрі Європи в рабстві в антихристів і рабовласників третього тисячоліття нової ери і стоїть на обочині світового прогресу. "Якщо мене ви й зігнете в дугу, то ця дуга, напевно, буде вольтова", — попередила в "Короткій оді ворогам" велика Ліна — і саме такою вольтовою дугою має бути для нинішньої орди нищителів українства наступна виборча кампанія. Інакше — для чого вона?
3 
1
Коментарі