Голова Асоціації дослідників голодоморів, народний депутат Левко Лук"яненко, 79 років, каже, що старші люди й досі бояться розповідати про часи Голодомору.
Чого ми ще не знаємо про Голодомор?
— Наша асоціація працює з 1992 року, і дуже багато вже зробила. Але треба ще — в десятки разів більше. Зібрати записи по всіх селах Східної України, відомості про вимерлі через голод поселення. От я з Городнянського району Чернігівської області. Знаю, що кілометрів за сім-дев"ять від Городні були два хутори — Марченків і Кортовецький. На одному з них люди вимерли, хутір щез. А це ніде не зафіксовано.
Мертвих і ще напівживих звозили у великі ями на березі річки і там закопували
Інший приклад — Миргород на Полтавщині. Тоді в сім"ях було дуже багато дітей, по десять і більше. Коли батьки вмирали, то дітей морили голодом. Потім мертвих і ще напівживих звозили у великі ями на березі річки і там закопували. Згодом зверху залізничну колію проклали. І таких масових поховань є в Україні тисячі. Їх треба досліджувати, проводити розкопки.
Скільки грошей треба на повноцінне дослідження Голодомору?
— Ми в асоціації якось прикинули — для нормальної діяльності нам треба на рік 667 тисяч гривень. У нас є люди, які готові їздити по селах записувати очевидців, знімати фільми, фотографувати, брати участь у розкопках. А ми зараз живемо на членські внески. Виконавчий секретар ради організації отримує 200 гривень на місяць. Вона двічі на тиждень приходить в офіс на чергування. Решта працюють безплатно, на ентузіазмі. Держава зовсім не підтримує. От у Луганську в нас дуже гарний осередок. Їздили вони на місця масових поховань, записували розповіді, знімали на відео. Але тільки один фільм зробили — на більше грошей не вистачило.
Чи багато лишилося очевидців?
— Ще багато. Тих, які пам"ятають 1932–1933 роки, може й тисяч сто. Але ж був іще Голодомор 1946–1947 років. Його свідків ще більше.
Проте є проблема — люди старшого покоління досі бояться розповідати. Це ще з радянських часів страх. До того ж, наша асоціація ж ігнорується державою, ми ніби дисиденти якісь. То й люди ставляться з обережністю. От якби Верховна Рада ухвалила запропонований президентом законопроект, який визнає Голодомор геноцидом, то це була б певна легалізація. Люби перестали б боятися. Свідчень стало би більше.
Чи добре вже вивчені архіви і чи багато документів щодо Голодомору є в Росії?
— З архівами справи теж не дуже добрі. Маємо проблеми з доступом до них. Скажімо, ще на початку 1990-х український Голодомор вивчав спеціальний комітет канадського Конгресу. Вони зібрали багато свідчень українців, які виїхали до США і Канади. А в 1993 році передали той архів Україні — тодішньому віце-прем"єрові з гуманітарних питань Миколі Жулинському і голові Верховної Ради Іванові Плющу. Але його заховали. Для того, щоб наші люди могли на архів подивитися, я писав депутатське клопотання. Засунули його в якийсь чулан у Верховній Раді. До архівів Служби безпеки теж доступ обмежений. Росія ж до своїх документів практично не допускає. А у них же є архіви Міністерства внутрішніх справ, колишнього КДБ. Офіційно можна якусь більш-менш нейтральну інформацію дістати. А щоб щось таке, більш секретне — наші люди їздять, за пляшку коньяку там щось витягують.
2 
1
Коментарі