Василь Князевич, 55 років, був міністром охорони здоров'я у 2007–2010 роках. Зараз очолює громадську організацію "Українська ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги".
Ви казали, що подовжите життя українців на три роки. Як це хотіли зробити?
— Про яку європейську перспективу ми говоримо, якщо живемо на 10 років менше за поляків? Українці не можуть прожити на пенсію, погано харчуються. На дорогах гинуть по 14 тисяч людей — як на війні в Афганістані. Ці головні причини короткого життя треба зрозуміти. Говорячи про три роки, я розраховував на адміністративні примусові методи. Держава повинна мати конкретний вплив, не треба цього стидатися.
Медична допомога — це лише 10 відсотків впливу на тривалість життя. Наша система охорони здоров'я зазнала дуже серйозних мутацій, але радянщина у ній збереглася. Вона незрозуміла, непрозора і тому неякісна.
Як змінити систему?
— Минулий уряд презентував модель, як рухатися далі. Нам повірив Світовий банк, виділив під реформу 500 мільйонів доларів. Але це все зараз нівелюється, втрачено півтора року. В такому реформуванні все залежить від перших людей у державі. Жоден міністр охорони здоров'я самотужки нічого не зробить.
Спершу треба навести лад із величезною кількістю закладів. Для цього слід за два роки запровадити інститут сімейного лікаря. Другий етап — швидка і невідкладна допомога. У місті машина має приїхати до хворого за 5–8 хвилин, у селі — не більше 20. У Сполучених Штатах людину кладуть на добу в лікарню навіть із незначним забоєм, щоби медики все перевірили. Третій етап — реабілітація після лікування, аби в людини відновилися всі функції. Насамкінець — система паліативної допомоги. Якщо хвороба невиліковна, людині треба створити відповідні умови.
В Україні бракує хоспісів?
— Європейський варіант — 10 ліжок на мільйон жителів. У нас щороку помирають 700 тисяч людей, а хоспісів лише 10. Для початку треба бодай по одному на кожну область.
Лікар має чесно казати хворому, скільки залишилося жити. Так, часто після лікарської відвертості коять суїцид. Але, з іншого боку, якби людина знала, що скоро помре, то прожила би цей час інакше. Лікарі зараз колють хворого, ганяють по апаратах так, що йому навіть із рідними попрощатися ніколи. Нам треба навчитися спокійно говорити про смерть. Американці кажуть навіть дітям, що вони смертельно хворі. Бо в системі приватної власності людина мусить написати заповіт. А в нас батько помирає — діти не можуть розділити спадок.
Зараз на ринку багато неякісних ліків. Чому їх закуповують?
— Бо немає системи контролю за якістю. Є система тендерів, у якій кожен, хто має гроші, може подати заявку. Але не можна порівнювати тендери на придбання автомобіля, літака і тендери на медичні препарати. На мій погляд, закупівлю ліків треба перевести у державне замовлення, щоб усе було прозоро, публічно і без посередників. Свого часу ми створили інспекцію, яка мала стежити за реєстрацією цін на ліки. Аби кожен продавець доводив, чому ставить певну ціну. Тоді б не було скандальних тем, скажімо, із вакцинацією.
Цим можна повернути довіру людей до ліків?
— Коли дитина гине після вакцинації — це антинаціональна кампанія. Певні люди були зацікавлені в цьому, бо знали, як породити паніку і створити недовіру до держави. Тепер інші люди прийшли до влади, а довіри немає. Провал із вакцинацією відгукнеться нам епідеміями.
Свинячий грип теж був аферою?
— Ні. У певні періоди відбувається мутація вірусу. Ми нищимо антибіотиками бактерії, а проти нових вірусів захисту не маємо. Від нього можуть потерпіти мільйони. Афера почалася пізніше, коли на цьому хотіли заробити. І коли буде наступна епідемія, всі помилки повторяться. Ми завжди наступаємо на ті самі граблі.
3 
1
Коментарі
3