Мовне питання перешкоджає об'єднанню українського православ'я

До Дня української писемності та мови, який щороку відзначають 9 листопада, Товариство "Просвіта" ім. Тараса Шевченка провело круглий стіл "Церква та українська мова".

— Держава не може прямо встановлювати, якою мовою провадити богослужіння в церкві. Але в національних церквах літургії читають мовами титульних націй. Так є і в Румунії, і в Грузії, і на Балканах, — каже доктор філологічних наук, професор Олександр Пономарів, 75 років. — Теза "нема різниці, якою мовою люди моляться" вимиває національну складову віри, не сприяє згуртуванню нації. Якщо з останнім завданням не може впоратися державна влада, то хай цю роль виконують священики. Бо простішого шляху Слова Божого до душ людей, як через рідну мову, немає.

У православних церквах – Київського патріархату, Автокефальній — мова літургії церковнослов'янська, але з українською фонетикою. Греко-католики, підпорядковані Римові, правлять українською. І тільки православні Московського патріархату тримаються зросійщеного варіанту літургії. Гадаю, мовне питання значною мірою і перешкоджає об'єднанню українського православ'я. До розмови за круглим столом ми запросили ієрархів провідних християнських церков. Вони стурбовані тенденціями відсторонення української мови на задвірки. Але з Московського патріархату ніхто не прийшов. Це й не дивно – після останніх візитів Партіарха Кирила тенденції русифікації підкріплені ідеєю "единого русского мира". Тобто – російськомовного.

Хіба Бог, пробачте, такий дурний, що потребує перекладача?

— Якщо хтось твердить, що наша мова непридатна для звертання до Бога, то це богохульство, — додає мовознавець Іван Ющук, 77 років. — Хіба Бог, пробачте, такий дурний, що не може розуміти іншої мови і потребує перекладача? Це елементарна неповага до парафіян із боку священика — застосовувати малозрозумілу мову. Служба Божа тоді сприймається як шаманство.

У нас завжди звучало в церквах "віра", "любов", а не "вера", "любовь". Я колись був у Белграді. У Соборі святого Миколая правили серби. І мені здавалося, що "Господи, помилуй" вони співають майже по-українськи. До часів імператриці Катерини ІІ в українських церквах вживали церковнослов'янську з українською вимовою. Цариця це заборонила, наказавши вживати мову з "говором, свойственным русскому языку". І Московський патріархат в Україні цю вимову ніколи не поверне. До речі, нормативна російська вимагає вимовляти "Господі, Бог", а не "Ґосподі, Боґ".