Ми переживаємо епоху без героїв. Ті, хто у нас зветься героями, — або купили це звання, або самозакохані самозванці. І всі це знають, навіть вони самі. Все так погано, що навіть у минулому ми не здатні знайти героїв — згадуємо їх нудно й бездарно.
Але минулого тижня на прилавках з"явилася унікальна книжка — про духовно-інтелектуальний спадок лицарства. У нас останнім носієм європейської лицарської традиції була жінка. Її звали Лариса Косач — Леся Українка. Ми її знали — нібито. Але спадок європейського лицарства, схований у її текстах, сто літ чекав на розшифрування. Зробила це Оксана Забужко. Її книжка, що вийшла у київському видавництві "Факт", зветься "Notre Dame d"Ukraine: Українка в конфлікті інтерпретацій".
Це захоплюючий інтелектуальний детектив. І написано його, слава Богу, не в манері "як козаки на мамонтів полювали й Америку відкривали". Забужко не опускається до попсових спрощень і може похвалитися віртуозною ясністю думки. Книжка — як каравела з повними трюмами підтекстів. Це ніби три книги в одній: перша — про Лесю, друга — коментарі Забужко, третя — її пояснення до власних коментарів. Інколи вони займають на сторінці більше місця, ніж основний текст.
Забужко — геній інтерпретації
Забужко — геній інтерпретації. Після цієї книжки і кортить перечитати Лесю, і боязно: а раптом не знайдемо там того, про що написала Забужко?! Бо її гіпотези часом дуже сміливі. Але й дуже красиві — а тому не хочеться їх втрачати. Не хочеться втрачати оцю Ларису-Лицаря. Зрештою, книга не лише про неї, а про те, чому ми такі безпомічні перед нашою істинною культурою, якої не знаємо — навіть тоді, коли називаємо її великою.
Пригадаймо, як в"яло й ганебно у нас намагалися сформулювати "національну ідею". А Забужко... Ні, вона не створила цю лицарську ідею — але показала, якою вона у нас була і як ми її занехаяли.
Ця книжка не врятує Україну. Але здатна врятувати кожного з нас у нашій нинішній самотності й відсутності мети. Слухаєш того чи того телевізійного політика й думаєш: а давай поговоримо після того, як ти прочитаєш цю книжку.
Ми почали з того, що живемо в епоху без героїв. Вважається, що нині індивідуальний подвиг взагалі неможливий, принаймні в науці, навіть у гуманітарній. Але Забужко здійснила такий подвиг. Книжок, подібних цій, у нас давно не було. Зрештою, у цієї книжки два герої. Один з них — автор.
3 
35413
Коментарі
1