За революцією завжди йде інтервенція. Інтервенція породжує єднання нації. Черговим кроком стає диктатура. Патріотична — для мобілізації всіх сил на захист завоювань революції. Потім виявляється, що інтервенція закінчилась, а диктатура залишилась. Адже в нас ще стільки ворогів, зовнішніх і внутрішніх. Далі — як пощастить. Диктатура може залишитися на десятиріччя, як у СРСР, або може бути невдовзі скинута внаслідок перевороту, як у Франції. Але навіть за декілька років диктатура встигне спочатку покарати ворогів, потім стратити тих, хто її робив, і зрештою — дістатися всіх інших. Без розбору. А у спадок залишити понівечене суспільство, тотальну зневіру й моральну деградацію.
Щоб протистояти небезпеці, слід чітко усвідомлювати, у чому вона полягає. Чого хоче зовнішній ворог і внутрішній "рятівник"?
1. Путін не збирається окупувати всю Україну. Він вірить у "русский мир" і тому чекатиме на нову Переяславську раду. Мовляв, не зрослося з Януковичем — вийде з кимось іншим.
2. Для цього Україну треба зберегти поза межами Західного світу. У першу чергу — НАТО. Тому Путін не приєднуватиме Крим. Йому не потрібен Крим у складі Росії. Путіну також не треба справді незалежний Крим. Потрібна "сіра зона" у складі України, але не підконтрольна Києву. З такою гирею на ногах до НАТО не візьмуть. До Євросоюзу, напевно, також.
3. У Західному світі регіони не утримують силою у складі держави. Так поводяться Китай і Росія, але не Канада чи Велика Британія. Тому, навіть після завершення російської окупації, ми не маємо перетворити Крим на власну Чечню. Але на місцевому референдумі питання має бути поставлено відверто: "Чи бажаєте ви, щоб Крим став незалежною суверенною державою?"
4. Путіну треба не допустити в Україні реальних реформ. Адже Європа — це не зовнішні союзи, це — інша цивілізація. Європа — це відповідальність громадян за свою долю і відповідальність держави перед громадянами. Європа — це справедливі суди й податки, це громадянське суспільство й місцеве самоврядування.
5. Людей, незвичних до реальної демократії, ошукати дуже просто. Ось звичний набір демагогії "широкого народовладдя": "Майдан має залишитися назавжди", "усі питання слід вирішувати на референдумі", "головне — це закон про відкликання депутатів, міністрів, президентів".
6. Майдан не може стояти довіку. Бо Майдан — це не самооборона, барикади й намети. Майдан — це сотні тисяч людей, які щотижня виходять на віче. Якщо вони не вийдуть, Майдан закінчиться. У цьому немає нічого страшного, адже за потреби вони повернуться. Так уже було і, напевно, ще буде.
7. Референдум — улюблений прийом диктаторів. Гітлер дуже полюбляв плебісцити, адже на них головне — "правильно" сформулювати запитання.
8. Реально відкликати депутата неможливо, хоч би було написано в законі. Та й не потрібно. Краще просто його не переобирати. І робити це частіше. До Верховної Ради — раз на чотири роки, до решти рад — на два роки.
9. Народовладдя — це не призначені Майданом міністри. Народовладдя — це система, за якої "батю нації" ніколи не змінить "мати вітчизни". За якою олігархи не стають губернаторами, а просто чесно платять податки. За якою злочинці потрапляють до в'язниць, а не перетворюються на "захисників революції". Це позбавлення центрального уряду максимуму повноважень, законодавчо закріплений контроль громадських організацій за діяльністю всіх державних установ, заміна системи соціального підкупу — громадською солідарністю.
Протягом останніх трьох місяців українці вкотре довели, що незламність духу сильніша за зброю. Сьогодні наші вояки знов підтверджують це перед обличчям окупанта. І щоб не зрадити подвиг і пам'ять "Небесної сотні", ми маємо усвідомити: бути окупованими Росією — не найстрашніше. Найстрашніше — самим перетворитися на "Росію".
1 
1
Коментарі