четвер, 15 грудня 2022 11:00

Спецтема: Війна Росії проти України

Поки Брюссель грав у "Монополію", Кремль - у "Чапаєва": причини нерішучості Заходу у протистоянні з РФ

Минулого тижня українську і західну громадськість сколихнула заява президента Франції Еммануеля Макрона про те, що Захід "має сформулювати гарантії безпеки для РФ у разі, якщо Путін погодиться на припинення війни".

Французький президент вже не вперше демонструє свій дуже особливий підхід до припинення кривавої війни, яку російський диктатор розв'язав у самому центрі Європи, напавши на Україну.

І якщо поведінку французького лідера можна пояснити особливим підходом Парижа до європейської політики, головним лейтмотивом якого є історично сформована постійна (хоч і м'яка) опозиція до транс-атлантичної політики Вашингтона, то факт популярності такого підходу в інших західноєвропейських країнах, очевидно, має дещо інші причини.

Спробуємо розібратися, чим пояснюється така нерішучість Заходу у протистоянні з РФ. Навіть попри очевидні факти демонстраційної зневаги і порушення російським агресором усіх мислимих і немислимих правил сучасного цивілізованого світу.

Торгувати не можна воювати: стратегія міжнародної стабільності Заходу

Західні політики неодноразово висловлювалися про те, що агресивна війна РФ проти України стала поворотним моментом сучасної історії. І, за словами канцлера Німеччини Олафа Шольца, "найбільшою катастрофою нашого часу. Світ після цієї агресивної та винищувальної війни вже не буде таким, як раніше. Його вже нема".

Слова пана Шольца нагадують про одвічне протистояння "реалістів" і "лібералів" у підході до розуміння суті міжнародних відносин.

А заодно пан Шольц повністю підтвердив діагноз "колективного Заходу", захопленого ідеями ліберального підходу до міжнародних відносин. Коли міжнародна співпраця і спільне збагачення є гарантією мирного існування.

Для чого воювати і витрачати грошики, якщо можна дружити і спільно заробляти?

А спільна торгівля і прибутки є достатнім запобіжником для збройних конфліктів. Бо для чого воювати і витрачати грошики, якщо можна дружити і спільно заробляти?

Але такий світ "ідеального лібералізму" завжди контрастував з поглядами реалістів. Ті стверджували, що міжнародні відносини – це виключно конкуренція національних інтересів, відмінних у всіх гравців. Така собі "війна всіх проти всіх".

А будь-які міжнародні союзи/об'єднання є продуктом співпадіння таких інтересів у їх учасників – як НАТО, об'єднана у 1949 перед червоною совковою загрозою.

Реалісти під час холодної війни насолоджувалися глобальним протистоянням національних інтересів супердержав та їх блоків та шукали ідеальний "баланс сил"

І поки реалісти під час холодної війни насолоджувалися глобальним протистоянням національних інтересів супердержав та їх блоків та шукали ідеальний "баланс сил", прихильники лібералізму у своїй "теплиці" об'єднаної Європи будували ЄС і утверджувалися в думці, що саме економічна співпраця є ключем до глобального миру.

Після розпаду "совка" і закінчення холодної війни, коли, здавалося, світ реалістів остаточно зник, ідеї лібералізму отримали нове дихання – а Фукуяма проголосив це "кінцем історії" (за що потім довелося трохи перепросити).

І от з 1991 прихильники лібералізму намагалися активно залучати весь колишній пострадянський простір у новий казковий світ "всезагальної дружби і торгівлі".

Більшість колишніх радянських республік – нових незалежних держав, сприйняли необхідні політичні і економічні трансформації. Успішно інтегрувалися в Західний світ. Більшість, але не Росія.

Невдачі десятиліття політичних і економічних реформ (суті яких раби метрополії радянського соціалізму так і не зрозуміли) стали однією з причин повернення до звичного авторитаризму – в особі гебіста Путіна, ідеального продукту колишньої гнилої системи.

В Росії не розуміють цінності свободи і гідного життя. Ба більше – це нерозуміння породжує там хронічну заздрість і ненависть

Але "колективний Захід", захоплений своїми мріями креаціонізму, відмовився визнати очевидне: в Росії просто не розуміють цінності свободи і гідного життя. Ба більше – це нерозуміння породжує там хронічну заздрість і ненависть.

Причина проста: історично Росія з величезним захопленням і заздрістю дивилася на імперії німців, британців, і трошки на французів. На німців особливо: уся ця їх геополітика, Lebensraum, континентальне розширення, приводили російські неосвічені "еліти" в дикий захват.

Тож Росія завжди як могла, намагалася мавпувати їх в міру свого розуміння. Виходило як завжди – вкрай примітвино і вбого.

І поки Захід останні 20 років свято вірив, що спільними економічними проєктами (привіт, обидва "Північні потоки"!) прив'язує до себе Росію і відвертав її від спокуси повернутися до традиційної агресивної імперської політики, сама Росія дивилася на все інакше.

Для Путіна всі загравання Заходу були лише проявом слабкості

А для самого Путіна всі загравання Заходу були лише проявом слабкості – це ж кляті капіталісти, їм одні прибутки на умі! Купимо їх, заробимо на них, побудуємо величезну армію і ядерний арсенал - а потім залякаємо і візьмемо все, що хочемо.

Власне, стався прикрий когнітивний дисонанс – поки Захід грав у "Монополію", Путін - у Чапаєва.

І одкровення пана Шольца стали яскравим доказом того, що саме час остаточно зняти рожеві окуляри і прийняти цю сувору реальність.

Автор: ТАСС
  Президент США Джо Байден сказав, що вважає президента Росії Володимира Путіна «вбивцею»
Президент США Джо Байден сказав, що вважає президента Росії Володимира Путіна «вбивцею»

Перемога України: розпад чи стримування РФ?

На цей момент "колективний Захід", здається, майже одноголосно прийняв для себе єдино можливий варіант завершення кривавої війни, розпочатої путінським режимом в центрі Європи в ХХІ столітті.

Цей варіант – перемога України і воєнно-політична поразка РФ.

Однак з практичним втіленням цієї опції у Заходу все ж є певні проблеми. Насамперед, вони стосуються "фантомних страхів" епохи завершення Холодної війни і розпаду СРСР.

Для Заходу загалом і для Сполучених Штатів зокрема, розпад Радянського Союзу на початку 90-х став вкрай жорсткою і неприємною несподіванкою.

Швидке й феєричне фіаско "совка" з його подальшим розпадом явно не входило в плани

Не те, щоб Вашингтон не прагнув своєї перемоги у своєму біполярному протистоянні з Москвою. Однак швидке й феєричне фіаско "совка" з його подальшим розпадом явно не входило в плани, мабуть, жодної з адміністрацій Білого дому.

Наприкінці 80-х років аналітики американської розвідки давали Союзу ще мінімум 8 років стабільного існування – перш ніж дадуться взнаки наслідки системної кризи радянської системи.

Однак сталося несподіване: вже на початку 90-х СРСР припинив існування як єдине політичне ціле, чим викликав справжню паніку на Заході – головним чином пов'язану з страхом виникнення великої кількості регіональних конфліктів на пострадянському просторі, а також невирішеності долі радянського ядерного арсеналу.

Заходу вдалося впоратися з обома своїми страхами і сяк-так владнати ситуацію по обох ризикованих для себе напрямках

Зрештою, Заходу вдалося впоратися з обома своїми страхами і сяк-так владнати ситуацію по обох ризикованих для себе напрямках. Однак, очевидно, Захід твердо вирішив для себе максимально уникати подібних ситуацій у майбутньому. Це рішення, додатково "підігріте" цілою серією збройних конфліктів під час розпаду Югославії в першій половині тих же 90-х років.

Відтак, насьогодні Захід має справу з майже аналогічною дилемою стосовно Російської Федерації.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Держава і тероризм: еволюція непростих взаємин і "досвід" РФ

Розуміючи всі ризик ситуації, Захід напрацював 2 основні підходи до завершення війни і поразки РФ:

1. Розгром РФ на полі бою. Найболючіший варіант для Кремля, оскільки він майже гарантовано означає колапс путінського режиму і фізичне усунення від влади російського диктатора. Це, водночас, означатиме масштабну кризу і вакуум влади в Росії. Відкриє двері для внутрішнього протистояння не лише за політичними лініями, а й за національними, етнічними, релігійними тощо.

Враховуючи мілітаризацію російського суспільства і фактичне існування в державі паралельних силових воєнізованих структур (власне державні військові формування, кадировські "Тік-Ток війська", армія зеків і ПВК "Вагнер" Пригожина тощо), збройне протистояння всередині РФ видається неминучим. В цій ситуації також зрозуміло, що усі учасники цього протистояння намагатимуться взяти під контроль весь або хоча б частину ядерного арсеналу країни.

Очевидно, що для Заходу цей сценарій є одним із найбільш неприйнятних – так само, як і для оточення нинішнього російського диктатора.

2. "Контрольоване фіаско". Цей сценарій передбачає той же кінцевий результат, що й перший – повне виведення російських військ з території України і відновлення її територіальної цілісності в міжнародно визнаних кордонах 1991 року.

Путінському режимові дадуть певний запас часу, щоб підготувати населення до відповзання російської армії з окупованих українських територій

Однак є й суттєва відмінність: путінському режимові дадуть певний запас часу, щоб розвернути свою пропагандистську машину в інший бік. Підготувати власне населення до відповзання російської армії з окупованих українських територій у формі чергових "жестов доброй волі", "отвлєкающіх маньовров" чи "нєпростих рєшеній".

Зрештою, потенційно це теж може призвести до краху нинішньої управлінської вертикалі в РФ. Однак, по-перше, це вже не будуть проблеми Заходу, і по-друге, Захід матиме час, щоб напрацювати механізми контролю за можливим розпадом РФ.

Відтак очевидно, що Захід робить ставку саме на другу опцію. Саме з цим і пов'язані усі неоднозначні заяви західних політиків, насамперед французького президента, а також ініціативи безкінечних телефонних розмов з кремлівським керівництвом.

Сенс цього всього – не переконати Путіна в хибності його дій, а в тому, що будь-які його дії вже приречені на поразку.

Єдиний вибір, який залишається Путіну – це або піти в небуття як Хусейн або Каддафі, або скористатися шансом вийти у відставку з більш природніх причин

І єдиний вибір, який йому залишається – це або піти в небуття як Хусейн або Каддафі, або скористатися шансом вийти у відставку з більш природніх причин.

Озброївшись попереднім досвідом і розумінням того, що мінімальні поступки у покаранні російського воєнно-політичного керівництва, відповідального за агресію та злочини проти людяності на території України, може створити набагато небезпечніший прецедент, аніж гіпотетичні загрози розпаду РФ, Захід сповнений рішучості завершити цю криваву війну однозначним програшем РФ та її диктаторського режиму.

Будь-яка опція Заходу так чи інакше означатиме перемогу України. А отже, її гарантоване виживання і повноцінне входження до родини Західних держав.

Зараз ви читаєте новину «Поки Брюссель грав у "Монополію", Кремль - у "Чапаєва": причини нерішучості Заходу у протистоянні з РФ». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі