"Бавовни" буде більше: яка загроза криється для України і світу в Криму

8

Фото: t.me/KrimSegodnya

Російська незаконна окупація українського Криму на початку 2014 року стала не лише початком нового гібридного етапу російсько-українського протистояння. Ця подія є знаковою для всієї системи європейської та євроатлантичної безпеки.

Її наслідки започаткували стратегічні трансформації НАТО, еволюційні зміни безпекової політики більшості європейських країн та єдиної супердержави сучасного світу – США.

Мілітаризація окупованого українського Криму РФ змінила баланс сил в Чорноморському регіоні на глобальному і стратегічному рівнях. Саме тому майбутня невідворотна деокупація півострова Україною стане одним із ключових чинників не лише руйнування російської неоімперської воєнної машини, але і запорукою стабілізації безпекової ситуації в регіоні та світі.

Останні події на південному напрямку російсько-української війни дають всі підстави для стриманого оптимізму.

Ядерний шантаж Кремля

Від початку російської збройної агресії проти України Захід був вражений обговоренням Москвою використання ядерної зброї. В Росії про це регулярно кажуть не лише кадрові військові. Там і президент, і його найближче оточення, і придворні пропагандисти час від часу радо вдаються до подібної риторики. То вимагають від ядерних сил країни "негайного виконання поставлених перед ними завдань", то прямо погрожують "судним днем" чи перетворенням Заходу на "радіоактивний попіл".

Однак на практиці не все так просто. "Ядерні сили" – це не лише боєприпаси, а й засоби доставки. Недостатньо мати численний ядерний арсенал (у РФ станом на вересень 2018-го нараховувалося 1420 споряджених ядерних боєзарядів, розгорнутих на 517 носіях. - Gazeta.ua) – потрібно ще доставити його "адресату" - ближньому або дальньому. І якраз із цим у Кремля очевидні й хронічні проблеми.

Все, чим може похвалитися Росія на стратегічному рівні – це технології середини ХХ століття.

Зі стратегічних авіаційних засобів доставки ядерної зброї в РФ основним вважається ракетоносець Ту-95 – розробка ще початку 50-х років ХХ століття. Це турбогвинтова машина, яка у світі реактивної бомбардувальної авіації і технологій "Стелс" навряд чи когось всерйоз налякає. Хіба тим, що може десь ненароком впасти з технічних причин. Більш сучасні Ту-160 використовуються вкрай рідко, оскільки їх експлуатація й обслуговування дуже ускладнені обмеженим доступом до західних технологій і деяких українських стратегічних підприємств.

Стратегічні ракетні засоби доставки теж не дають Кремлю приводів для оптимізму. Розпіарений "Сармат" - єдина відносно сучасна, твердопаливна міжконтинентальна ракета (МБР) тільки починає надходити на озброєння ракетних військ стратегічного призначення РФ, які досі послуговуються старими і вкрай ненадійними рідкопаливними носіями. Аналогічні за технологією МБР стоять на озброєнні тих же США ще з приблизно 70-х років минулого століття..

Відтак на стратегічному рівні Москві нема чого протиставляти Вашингтону – на відміну від рівня тактичного, де Кремлю ще є чим хизуватися.

Нова "Карибська криза" у Європі і мілітаризація Криму

Технологічна відсталість РФ від розвинених країн західного світу і США, у вимірі геополітичного протистояння полягає у майже повній відсутності стратегічних засобів впливу на супротивника. Простіше кажучи, Кремлю практично нема чим напряму погрожувати Сполученим Штатам.

Саме ця технологічна відсталість СРСР провокувала хронічну кризу стратегічного планування, стала підґрунтям для формулювання союзом стратегії нанесення першого удару ядерною зброєю в потенційному конфлікті з НАТО. Її відпрацювали на практиці під час відомих навчань на Тоцькому полігоні у вересні 1954 року під командуванням Жукова.

Саме ця відсталість і породжені нею хронічні проблеми воєнно-стратегічного планування спричинили свого часу Карибську кризу.

Рішення радянського керівництва розмістити на Кубі тактичні бойові ракети було не зовсім логічним. Адже у СРСР ніби-то були потужні стратегічні засоби доставки, здатні вразити будь-яку точку території США. Офіційна версія – Вашингтон розмістив свої ракети в Італії і Туреччині, тож Москва була змушена зробити "хід у відповідь". Однак більш логічним є інше пояснення – Радянському Союзу було необхідно розгорнути ракети географічно близько від території США, щоб компенсувати відносно невелику дальність польоту тактичних носіїв.

 

Схоже, теперішнє керівництво Росії йде протореними шляхами – компенсуючи стратегічний рівень тактичним.

За словами генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга, Альянс серйозно занепокоєний мілітаризацією Криму. Саме по собі збільшення чисельності військового контингенту РФ на півострові не несе якоїсь стратегічної загрози – на відміну від, наприклад, модернізації військових аеродромів для базування тактичної авіації, здатної нести ядерну зброю.

Тим більше, що російське керівництво в особі директора департаменту нерозповсюдження і контролю над озброєннями та керівництва самого російського МЗС ще з 2015 року регулярно натякало на можливість розміщення в Криму ядерної зброї.

Цим пояснюється поспішна мілітаризація Криму – географічно наближені до Європи, тактичні засоби доставки ядерної зброї роблять шантаж Кремля цілком реалістичним.

"Ядерний" Крим змінює конфігурацію і баланс сил у регіоні та потенційно може стати для Європи тим, чим свого часу Карибська криза стала для Сполучених Штатів.

Крим: ізоляція, демілітаризація, деокупація

Крим для Москви став центральним елементом стратегії – і проти України, і проти "колективного Заходу".

Півострів для Путіна став тим самим, чим свого часу стала для Хрущова Куба: мінімальною гарантією того, що США справді всерйоз сприйматимуть ядерний шантаж. Тільки якщо з Куби Микита Сергійович мав хоч якісь шанси нанести хоча б мінімально точні удари по континентальних США, то Крим дозволяє Путіну шантажувати Вашингтон ядерним ударом по європейських союзниках.

В сучасних реаліях це хіба єдиний аргумент, потенційно здатний змусити президента США на переговори з кремлівським терористом.

Саме тому Крим майже одразу включили в склад РФ – на відміну від так званих республік, які жодної хоча б близько подібної цінності для Кремля не становили і не становлять.

Відтак, найбільш виграшною деокупаційною стратегією по Криму є максимальне нівелювання усіх воєнно-стратегічних переваг від півострова для Росії: морських, повітряних, сухопутних.

Власне, саме над цим зараз і працюють наші ЗСУ – на херсонському напрямку активно реалізується стратегія "знекровлення" сил агресора.

Враховуючи кількісну перевагу ворога, вона абсолютно розумна і раціональна. Спрямована не стільки на кількісне знищення російських окупаційних військ, скільки на нівелювання цієї кількісної переваги.

Війська окупанта, не забезпечені боєкомплектом, пальним, запчастинами, іншою критично необхідною логістикою, швидко втрачають боєздатність і постають перед простим вибором: за можливості зробити "крок доброї волі", здаватися в полон або просто безглуздо загинути.

Більше того, такі відрізані від логістики підрозділи втрачають для російського командування і воєнно-політичного керівництва будь-яку цінність, як на тактичному, так і на оперативному й стратегічному рівнях.

Власне, ця сама логіка безпосередньо стосується і російських сил в Криму.

Замкнути ЧФ РФ в портах базування, скувати/знищити їхню авіацію на аеродромах базування і розгортання, знищити склади, вузли зв'язку та командні пункти, відрізати логістичні маршрути на і з півосторова – саме це дозволить повністю нівелювати російський воєнний потенціал Криму.

І саме це змусить кремль замислитися над тим, чи потрібна буде ця "валіза без ручки" у випадку втрати усіх переваг стратегічного ядерного шантажу цивілізованого світу.

×