Україна платить кров'ю за свою свободу й оборону Європи

Путін є найбільшим злочинцем у новітній історії Європи після Гітлера і Сталіна, – каже Лукаш Адамський, польський історик, публіцист, експерт із питань Східної Європи

Як можна кваліфікувати нинішні дії Росії в Україні? Яке визначення їм можна дати, з погляду міжнародного права?

– Якщо говорити по-людськи, то це злочин, який можна порівняти з нападом Гітлера на Польщу або Сталіна – на Фінляндію 1939 року. Якщо говорити про правову кваліфікацію, що вимагає стримування емоцій, маємо справу зі злочином проти миру. Це злочин, за який засудили гітлерівців у Нюрнберзі, зокрема німецького міністра закордонних справ Йоахіма фон Ріббентропа.

 

Маємо теж злочин агресивної війни та порушення ius cogens, тобто засадничих норм міжнародного права. Бо війна з 1929 року не є легальним інструментом зовнішньої політики. Це принцип, що спочатку був зафіксований міжнародним договором, так званим пактом Бріана – Келлоґа, який у міжвоєнний час підписали європейські країни, зокрема й Радянський Союз. Цей принцип 1945 року ліг в основу положень Статуту Організації Об'єднаних Націй.

Врешті щонайменше маємо справу з воєнними злочинами. Імовірно, обстріли мирних кварталів відповідають також критеріям злочину проти людства.

Мери міст і журналісти часто кажуть про геноцид. Це правомірно?

– Так, часто кажуть, але з правової точки зору, тут немає геноциду. Геноцид – це щось інше, ніж у звичному розумінні цього слова. Це бажання знищити національну чи етнічну групу як таку. Зараз переконливих доказів про геноцид немає, але це не змінює факту, що Путін є найбільшим злочинцем у новітній історії Європи після Гітлера і Сталіна.

Його дії, як і всього керівництва Росії, а також керівництва Республіки Білорусь, яка теж співвідповідає за злочин агресії, бо надала свою територію для нападу, тягнуть на те, щоб Путін постав перед Міжнародним кримінальним судом у Гаазі. Це, якщо говорити стримано, відповідно до правової мови.

Як історик, публіцист і як людина скажу, що маємо справу з превеликим злочином. Порівняння з Гітлером та його нападом на Польщу, що стало початком Другої світової, – абсолютно виправдане. Це навіть автоматичне порівняння.

Які мають бути дії поза військовим захистом? Чи треба комусь доводити, що це війна, а не "военная операция" чи щось подібне до цього?

– Тут те, що у праві називають clara non sunt interpretanda – положення, що не потребують інтерпретації. Це речі зрозумілі, які не потрібно додатково пояснювати. Це війна, хоч би як це називали в Російській Федерації. Але я тут звернув би увагу на два документи. По-перше, на резолюцію Генеральної Асамблеї ООН, де йдеться про агресію РФ. Її прийняли в рамках спеціальної процедури, яку застосовують, коли Радбез ООН не може ухвалити таке рішення через блокування Росією, котра є постійним членом Радбезу. Там прямо написано, що це агресія. Тільки Росія та чотири її найближчі союзники проголосували проти. 141 держава була "за".

Що може робити Україна? З резолюціями ООН є така проблема, що для перетворення на наказ для виконання потрібне підтвердження резолюції рішенням Радбезу. Але 1933 року прийняли спеціальну Лондонську конвенцію, де йшлося про визначення агресора в міжнародному конфлікті. Там прямо написано, що агресором є той, хто ввів свої війська на чужу територію, навіть якщо він цього не називає війною.

Польська дипломатія на цю конвенцію посилалася 1939-го, коли протестувала проти агресії СРСР. Думаю, що зараз Україна це теж може використовувати, бо тут ясні процедура і ситуація.

РФ витиснули з Ради Європи. Треба тиснути й далі, щоб її вилучити з усіх інших міжнародних організацій. Українська дипломатія могла б звернутися до статті 27 Статуту ООН. Її параграф третій говорить, що держава, яка є стороною конфлікту, має утримуватися від голосування в Раді Безпеки ООН, якщо йдеться про процедуру мирного розв'язування спорів. І мені важко зрозуміти, чому з 1950-х склалася традиція, що постійні члени Радбезу не утримуються. Я вважаю, що українська дипломатія має право посилатися на цю статтю Статуту ООН і вимагати, щоб РФ утрималась від голосувань у Радбезі з приводу України. Вона – сторона конфлікту.

Плюс те, що Україна вже робить. Міжнародна підтримка. Наприклад, у Польщі всі люди й цілий політичний клас, усі державні структури зосереджені на допомозі Україні. Варто використовувати певних посередників для розмов із Путіним.

Хто це міг би бути?

– Туреччина, Китай, Індія. Це не повинні бути країни Євросоюзу. Росію не вважають цивілізованою державою, але посередником можуть бути країни, які дотримуються базових норм міжнародного права, натомість так явно не підтримують Україну, як країни ЄС. Хай вони тиснуть на Путіна. Звісно, потрібна також величезна кампанія, що має вплинути на російське суспільство. Санкції, які вдарять по всіх росіянах, інформаційна кампанія. Росіяни, які підтримали анексію Криму, не були проти визнання незалежності бандитських республік на Донбасі. Тепер усі вони відповідають за злочини, до їхнього відома треба донести, що весь цивілізований світ їх трактуватиме, як німців під час Другої світової війни.

Питання закриття неба. Багато хто про це говорить в Україні, але керівники західних країн відповідають, що цього не буде. Чому так і що хочуть сторони?

– Позиція України зрозуміла, бо закриття повітряного простору було б суттєвою допомогою. Позиція Заходу, хоча подальші події можуть її змінити, будується на тому, що ми маємо справу з маніяком, у якого є доступ до ядерної зброї. Путін неадекватно оцінює реальність. Ризик війни між РФ і НАТО може суттєво зрости. Така війна може стати ядерною. Першими її жертвами, найімовірніше, будуть Україна, Польща та держави Балтії. Тож західні політики досить обережно ставляться до цієї ідеї. Бачу, що є думки, яким чином допомогти Україні озброєнням і літаками, але щоб формально не порушувати нейтралітету.

Як?

– Україна купує літаки, а пілоти з Європи чи Америки приймають українське громадянство, щоб мати змогу літати на них. Бо для роботи на сучасних F-16 чи F-35 треба мати багато місяців тренінгів. Це не той випадок, що можна за день перейти з МіГів на "Фалькони".

Є вже ідеї, як можна воювати на боці України путінським способом "нас там нет". Якщо російські війська ввійшли на Донбас без розпізнавальних знаків, то й допомогти Україні в небі можна подібним способом. Такі дії не відповідатимуть casus belli, бо ніхто, крім українців, формально воювати з Росією не буде.

Україна платить кров'ю за свою свободу та оборону Європи, а світ думає, яким чином позбавити маніяка влади і як натиснути на російське суспільство та еліти, щоб вони усунули Путіна якимось способом, як це бувало в російській політичній традиції.

×