Гра у Третій Рим завершилася тим, що світ об'єднався проти Москви

Агресія Росії запустила повну деконструкцію міфу про "братушок-визволителів"

Володимир Путін свого часу визначив розпад СРСР як геополітичну катастрофу. З російської точки зору, в цьому є певний сенс. Але варто зробити важливе уточнення. Катастрофа – це не просто поразка або аварія, а повне руйнування.

 

Але саме повного руйнування позицій Росії після розпаду СРСР не відбулося. Вона зберегла ядро своїх земель і ресурсів та, найголовніше, реальний геополітичний вплив на сусідів. Так званий пострадянський простір довгий час продовжував негласно вважатися російською сферою впливу. З певними уточненнями така ситуація зберігалася до останнього часу. Точніше, до останніх днів. Адже війною проти України Путін запустив механізм справжньої, а не вигаданої пропагандою геополітичної катастрофи.

Давайте згадаємо, що таке геополітика. У своєму первинному значенні це наука, що розглядає вплив географічних чинників на міжнародну політику. Притому під географічними чинниками маються на увазі не тільки параметри розташування держав або їх площа, а й демографічні, економічні та інші показники. Гео­політика комплексно вивчає державу та надає рекомендації щодо її зовнішньої політики і загалом стратегії конкуренції з іншими державами.

Для Росії геополітичною програмою-мінімум було надійне утримання власних теренів та сконцентрованих там ресурсів. Своєю чергою це передбачало збереження як мінімум добрих стосунків, а як максимум – впливу на пострадянські країни. На практиці це виявилося не таким легким завданням. Путінський режим примудрився радикально погіршити власну ситуацію, перетворивши геополітичну "застуду" на справжній геополітичний "рак", який, швидше за все, вб'є організм під назвою Російська Федерація в найближчій перспективі.

Подивимося на наслідки російської агресії в основних регіонах, від яких залежить геополітична безпека РФ.

Південний Кавказ. На перший погляд зреагував досить прогнозовано: проукраїнська позиція Грузії та нейтральна – Вірменії та Азербайджану. Але лише на перший погляд.

У Грузії різко проявився розрив між суспільством та владою. Правляча верхівка спробувала обмежитися формальною проукраїнською риторикою, але уникнути реального протистояння з Росією. Внаслідок цього країною пройшла хвиля потужних проукраїнських протестів, яку підтримало наше керівництво, здійснивши прямий дипломатичний тиск на грузинське керівництво.

Зараз політична верхівка у Тбілісі опинилася під потрійним тиском України, Заходу та більшості власного населення. У суспільстві все більшої популярності набувають гасла прямого військового союзу з Україною та повернення окупованих росіянами Абхазії та Південної Осетії. Крім того, помітно, що більшість населення довіряє не абстрактному Заходу, а конкретно Україні. Фактично путінська агресія перекреслила всі російські зусилля з повернення впливу на Грузію. Більше того, підштовхнула цю державу до конкретно проукраїнської орієнтації.

З Азербайджаном ситуація нагадує чорну комедію чи поганий анекдот. Путін переграв усіх, включно з собою. Справа в тому, що саме на початку масштабного вторгнення в Україну Путін с Алієвим зафіксували стратегічний союз своїх держав в "Московській декларації". Проблема полягала в тому, що Алієв був явно не в курсі щодо планування масштабного вторгнення, але відмовитися від угоди, яка планувалась як мас­штабна зовнішньополітична перемога, побоявся. Зараз азербайджанське керівництво активно надає Україні гуманітарну допомогу. Фактично підтримує проукраїнську активність у суспільстві (в авторитарному Азербайджані без дозволу нічого не робиться) й усіляко намагається переконати українців у дружньому ставленні і водночас не посваритись із росіянами. Проте це не може тривати вічно, і зараз зрозуміло одне: Путін підставив азербайджанців, зрадив вірмен (які до підписання угоди були єдиними формальними союзниками РФ і вважали свій статус гарантією хоча б відносної безпеки) та налаштував обидва народи, що ворогують між собою, проти себе.

У Вірменії зараз проходять масові акції на підтримку України, які відкрито підтримує й організовує наше посольство в Єревані. Ще рік тому щось таке було важко уявити. Якщо по-проукраїнському налаштована частина вірменського суспільства себе поводить упевнено та прямо закликає до розриву з РФ, то умовно проросійська заявляє щось нерозбірливе про "українсько-­азербайджанську дружбу" і таке інше, тобто виправдовується. Не варто пояснювати, як усе це сприймається після згаданої вище "Московської декларації".

Середня Азія. Для росіян неприємні сюрпризи почалися просто першого дня війни. Керівництво Казахстану, яке втрималося при владі, завдячуючи прямій російській інтервенції, одразу заявило, що ні про яку військову підтримку РФ йтися не може у принципі. Варто згадати, що саме Казахстан є ключем до Середньої Азії, найсильнішою державою регіону і однією з найпотужніших на пострадянському просторі. Важливим чинником є присутність у Казахстані Китаю, який здатен бути гарантом його безпеки, навіть у разі конфлікту з росіянами.

Туркменістан, як завжди, зберігає максимально ізоляціоністську позицію, і на його підтримку Москві теж не варто розраховувати. Фактично проросійську позицію зайняли лише Киргизстан та Таджикистан, дві найбідніші країни регіону. Але й тут є суттєві нюанси.

Киргизстан є державою – членом "тюркської ради" і перебуває під помітним впливом Туреччини. Поки що він слабший за російський, але в разі потреби киргизи завжди можуть кинутися за підтримкою до "тюркських братів", і можна бути впевненими, що Анкара їм не відмовить. Таджикистан ділить свої симпатії між РФ та Іраном, і з точки зору реальної військової загрози, останній є у пріоритеті як мінімум через географічні фактори. Отже, Киргизстан та Таджикистан можуть підтримувати росіян рівно до моменту їх ослаблення, в разі якого обидві держави вже мають "запасні аеродроми".

Тепер варто вийти за межі пострадянського простору і подивитися на інші напрямки, де Росія має традиційний вплив.

Почнемо з Балкан, де Російська Федерація продовжує досі експлуатувати добру пам'ять про допомогу Російської імперії в національно-визвольній боротьбі православних народів проти османського іга. В цьому регіоні "антидосягнення" Путіна навіть перевищують аналогічні "успіхи" на пострадянському просторі.

Болгарія від самого 2014 року твердо підтримувала Україну. Нічого дивного в тому, що вона поруч із нами й зараз. Але розпочата війна вивела ситуацію на інший рівень. Незважаючи на всі конфлікти, а варто згадати, що Болгарія протистояла Москві під час обох світових воєн, болгари сумлінно зберігали добру пам'ять про допомогу їм "православних братушок" під час виборювання власної державності.

Але цього року ситуація почала змінюватися. Під час чергового святкування національного свята "Визволення Болгарії від турецького іга" президент, прем'єр та інші перші особи держави згадали очевидні, але дуже неприємні для росіян факти. Підкреслили масову участь українців у національно-визвольній боротьбі болгар. Особливий акцент робили на тому, що нащадками солдатів Російської імперії є і українці, і росіяни, але останні зараз розв'язали несправедливу війну проти братнього народу й тому моральним обов'язком болгар є підтримка українців. Президент Болгарії взагалі докладно перерахував українські міста, де болгарські біженці знайшли притулок у ті страшні часи. А потім додав: "Зараз на ці міста сиплються бомби й ракети агресора, і ми мусимо повернути борг і простягнути руку допомоги".

Фактично агресія Росії запустила повну деконструкцію міфу про "братушок-визволителів", який зміг пережити навіть радянську окупацію православних балканських країн.

Очікувано підтримали нас Чорногорія та Північна Македонія.

Єдиною країною, яка зайняла нейтральну позицію, стала Сербія. Прийнято вважати, що серби підтримали росіян, але це не зовсім так. Державне керівництво Сербії декларувало підтримку територіальної єдності України і висловило незгоду з діями Москви. Але приєднуватися до санкцій відмовилося через вдячність росіянам за підтримку під час протистояння із Заходом у 1990-х. Водночас Сербія надаватиме гуманітарну допомогу Україні. Таким чином, навіть найбільш проросійська країна Балкан зайняла нейтральну й у цілому дружню щодо України позицію.

Вишенькою на торті є те, що православні Греція та Румунія не просто підтримали Україну, а й зайняли максимально жорстку позицію, погодившись на пряму військово-­технічну підтримку.

Таким чином, бачимо, що позиції Росії у традиційно москвофільському регіоні втрачені. Гра в Третій Рим завершилася тим, що православний світ об'єднався проти Москви.

Резюмуючи, можна сказати, що вперше в історії Росія синхронно втратила вплив в усіх основних геополітичних регіонах, де мала його традиційно. Божевільна політика Путіна відкинула Московію навіть не в реалії допетровської Росії, а в ситуацію відновлення після Смутних часів. Тільки вектор тепер протилежний.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу".

×