— Три роки тому працювала гідом у туристичній компанії, яка влаштовувала автобусні тури. Возила туристів до морських курортів у Болгарії, — говорить 26-річна Софія Чайківська з села Острівець Теребовлянського району на Тернопільщині. Закінчила факультет туризму університету імені Івана Франка у Львові.
— Відправлявся автобус о 9:00 від львівського залізничного вокзалу. Проходили румунський кордон, потім болгарський. Розвозили туристів по готелях. Кінцева зупинка — місто Поморіє. Автобус прибував туди близько 14-ї наступного дня. Ночувала на квартирі, яку компанія винаймала для працівників. Наступного ранку — знову в дорогу. Забирали туристів, які поверталися з відпочинку. Приїжджала до Львова, ночувала — знову на рейс. І так усе літо.
За одну поїздку платили 40 євро, приблизно 1200 гривень. Половину давали перед виїздом, решту — після повернення. Квиток для туриста коштував від 35 євро.
Відстань від Львова до міста Поморіє — 1100 кілометрів. У дорозі були 30 годин. То хтось із туристів запізнився, то проблеми з проходженням кордону. Усі неприємні ситуації мала вирішувати сама. Перед кожним виїздом зачитувала пасажирам правила поведінки в транспорті та на кордоні. Розповідала про зупинки, інтервал між ними. Перевіряла наявність документів, уточнювала місце прибуття в Болгарії. Однак постійно виникали непорозуміння.
Одного разу туристи, які їхали на відпочинок, переплутали багаж. Був випадок, коли пасажир із Чернівців забув удома закордонний паспорт. Помітив це на кордоні з Румунією.
В інструкції для гідів, яку видала туристична компанія, вказано: в таких ситуаціях пасажира потрібно висадити з автобуса. Наступного дня його мав би забрати інший. Подзвонила в офіс — сказали відправити туриста за документами й чекати. І 40 пасажирів із малими дітьми три години затрималися через нього на кордоні.
Кожного рейсу траплявся турист, який напивався ще до приїзду на румунський кордон. Іноді вгамувати таких сама не могла — водії допомагали. Проводили виховні бесіди наодинці.
У дорозі можна додатково підзаробити. Коли в автобусі були вільні місця, брали незареєстрованих пасажирів. Також везли передачі. Заробітком мусила ділитися з двома водіями.
Згодом почала співпрацювати з компанією, яка продавала екскурсійні тури Болгарією. Мала відсоток. Деколи пасажири за винагороду просили "прихистити" зайву пачку цигарок або пляшку алкоголю.
Одного разу везла групу борців на змагання в Сонячний Берег. Їхній керівник зібрав увесь алкоголь та цигарки собі в сумку, аби спортсмени не пили й не курили в дорозі. Мене не попередив. Сумку витягли на румунському кордоні. Чоловіка депортували із забороною в'їзду до країн Шенгену на п'ять років. Ще й оштрафували на 3 тисячі євро.
Робота гіда — сезонна. Власники туристичних компаній на такі посади часто беруть дівчат. Вони відповідальніші, спокійніші. Не вимагають підвищити зарплату, рідко сперечаються з керівництвом.
Я загалом провела в автобусі 66 днів літа. Зробила понад 20 рейсів. Після такої роботи почалися проблеми зі здоров'ям. Боліла спина, нирки, непокоїв шлунок. Була хронічна втома. Зате навчилася відповідальності та загартувала характер. "Чистими" заробила майже 600 євро. Частину грошей витратила на подорож у Швецію.
Наступного року мене знову запросили працювати гідом. Хотіли платити за рейс не 40 євро, а 800 гривень. Відмовилася.
— Працювати гідом можна молодим, поки маєш гарне здоров'я. Доводиться спати сидячи, їсти казна-що і не пити, бо між зупинками щонайменше 4–5 годин, — каже 28-річний Олексій Скурашівський зі Львова.
Торік влаштувався міжнародним супровідником у рейси до Європи. — Переважно їздимо до Польщі, Німеччини й Чехії. Гід повинен знати хоча б три мови. Я добре говорю польською та англійською. Зараз вчу німецьку.
З пасажирами буває складно. Часто хочуть провезти незаконні товари, алкоголь. Маю право одразу виставити підозрілі сумки. Студенти намагаються приховати свинину. Чого лишень не придумують: пакують м'ясо у банки, обгорнуті огірками. На кордоні це все забирають, бо заборонено.
Робота нервова, потребує навиків спілкування з прикордонниками. Головне — на них не кричати. Один зі знайомих із Польщі пожартував, що маю круту посаду. Платять за відпрацьовані години. Мовляв, я сиджу, а гроші капають.
Оплата залежить від фірми, яка везе. Я маю контракт із перевізником. Щомісяця заробляю до 17 тисяч гривень. Тратити їх не встигаю, міняю на долари. Щотижня маю два вихідних. Якщо не беру їх, наступного матиму чотири. Зайнятість постійна. Найменший наплив людей у листопаді. Тоді екскурсії припиняються. Беру відпустку і їду відпочивати в Єгипет чи Туреччину. Із грудня вже починаємо возити різдвяні тури.
3 
35413
Коментарі