"Може, Київ не моя територія?"

 

У холі київського Будинку вчителя пара телекамер і газетяр.

— Для міжнародного фестивалю мало, — зауважує харківська поетка Ірина Євса, 49 років, пітерському колезі Олександру Леонтьєву, 36 років. Ірина вся в чорному, Олександр у бордовому піджаку й вельветових морквяних брюках. У холі саме одягають пальта діти, в яких закінчилися гуртки. Відвідувачів із запрошеннями на фестиваль одиниці, хоч унизу й приписано "Фуршет".

— Московські й пітерські поети — недостатній привід, — довговолосий Леонтьєв іронізує, крутячи в руках незапалену цигарку.

— Мінус 14 на вулиці, — веде далі Євса. — Тролейбуси майже не ходять. Таксі забиті. Навряд чи багато людей збереться...

— "Гиблый день для прогулок", — цитує рядок із нової книжки Ірини Леонтьєв. — І нічого не продамо, — поет має на увазі книжки, видані організаторами "ДвуРечья".

Вони лежать на столику біля входу під цінником "15 гривень". Це "Окраины" Леонтьєва в цупкій темно-зеленій палітурці, "Трофейный пейзаж" на сто сторінок Ірини Євси та "Планы на осень" Івана Дуди, 55 років, — українця, який зараз живе в Пітері. На обкладинках — репродукції українських художників Василя Єрмілова та Льва Крамаренка. Ці картини зберігаються у приватному зібранні харківського колекціонера Іллі Лучковського. І, як запевняє один з організаторів фестивалю Андрій Дмитрієв, 33 роки, у Києві не виставлялися.

Напівпорожня зала не обігріта. На сцені — традиційні рушники і напівздуті кульки. Харківський політик Євген Кушнарьов, 55 років, який два роки тому започаткував альманах "ДвуРечье", не приїхав. Дмитрієв повідомив, що Кушнарьов захворів. Внизу, на рампі, висить емблема "Нової демократії" — колись партії, а нині громадської організації пана Кушнарьова. Проте пітерські поети достеменно не знають, що означає цей біло-червоний кораблик.

Я не знаю, хто такий Кушнарьов, та мені й байдуже

— Я не знаю, хто такий Кушнарьов, та мені й байдуже, — зізнається "ГПУ" перед початком фестивалю Леонтьєв. — Добре, що є літературний фестиваль, добре, що він уперше проводиться в Києві. А завтра ми поїдемо з ним до Харкова.

— Мені доволі багато років, аби тішити себе ілюзіями щодо таких речей, як політика, — зауважує Євса. — Хоча з Кушнарьовим я на "ти", — додає, повагавшись, поетеса.

Упродовж двох годин поети читають вірші. Дуда трошки нерозбірливо цитує з неопублікованого: "Украина — рай для мафиози. Рай, конечно. Рай для большинства. И знобит не очень, и морозит, и в депо плетется паровозик, ну и листья кружатся едва".

Євса змінює настрій кожного вірша, перекладаючи в збірці паперові закладки: "Жестяное облако — что блесна, над пожарной плывет каланчой. А весна в отчизне, как лифт, тесна, и слегка попахивает мочой". Леонтьєв читає про свою бабусю: "Сказать ничего не могла ты. Все хотела постылую — тщетно — покинуть кровать. Среди капельниц тех и шприцов, полотенец и ваты что еще остается живым, кроме как умирать..."

Третина слухачів одразу пішла додому. Двоє заснули.

— У такий холод ми проводили фестиваль Чичебабіна в Харкові. Ляльковий театр був повний, — розповідає "ГПУ" після офіційної частини Ірина Євса. — А тут люди якісь немобільні. Може, Київ не моя територія?..

— У Пітері народ теж погано на літературні фестивалі ходить, — зауважує Леонтьєв.

Ми йдемо на фуршет. Чистимо помаранчі.

— У мене вісім років нічого не виходило. Директори російських видавництв не хотіли видавати, — повідомив Леонтьєв. — Зрештою, це їхнє право. А тут як прорвало: одна книжка вийшла в Пітері, ще одна — в Харкові.

Питаю, як Леонтьєв живе зараз.

Горбатишся місяць, а потім ідеш у магазин і витрачаєш більше, ніж заробив

— Розлучився, — відповідає. — Залишив дружині двох дітей, переїхав із Волгограда до Петербурга. З колишньою родиною тепер не спілкуюся. От, їжджу по фестивалях. У Києві зупинилися на... Де ми зупинилися? — штовхає поета Володимира Бауера. Той дістає з кишені зім"ятий блакитний папірець. — На вулиці Кутузова, приходьте в гості... — чемно запрошує Леонтьєв. — Ми вас пригостимо коньяком.

— А я теж розлучилася, — розповідає Євса. — Живу сама, бо син одружився і виїхав до Нью-Йорка. Переклала "Божественну комедію" Данте і "Фауст" Гете. Заробила тільки на дачу в Криму.

Якби не були письменницею, що робили б?

— Була б кухарем або прибиральницею, — швидко каже Євса. — Готувати їжу і мити підлогу в мене добре виходить.

З поетом Іваном Дудою разом куштуємо канапки з беконом.

— Не знав, що в мене виходить книжка, — розводить руками. — Я редактор пітерської газети "Красный Октябрь". Тут телефонують...

Пам"ятаєте перший вірш?

— "Ми — за мир" називався. Написав його в чотири з половиною роки. Другий написав уже в 25. Він був про любов. Правда, любові так і не зустрів. І досі неодружений... — поет впивається зубами в канапку.

Ігор Караулов, 39 років, — єдиний московський поет на фестивалі. На сцені він не випускає з рук мобільного і приймає есемески.

— Дружина хвилюється, — пояснює згодом.

Ви читали про дівчинку з блакитними очима. Дружина?

— Ні, коханка, — жартома каже. І додає: — А з Юлею ми одружені 19 років. Вона українка, правнучка Михайла Коцюбинського.

У Москві поет гарно заробляє?

— Москва — страшне місто. Горбатишся цілий місяць, а потім ідеш в магазин і витрачаєш більше, ніж заробив. У середньому $3,5 тис. на місяць.

Ви географ. Працювали за фахом?

— Років чотири, в секретному ядерному інституті, який проектував чорнобильський реактор, у відділі радіаційної безпеки.

— Це найкращий поет, — обриває нас жіночка років 70 з червоним шаликом на голові. — Я закохана у ваші вірші, — простягає руки до Караулова і, сентиментально заплющивши очі, читає: "Природа щедра на подарки".

У Пітері народ теж погано на літературні фестивалі ходить

Я іду до людини, яка видала всі ці книжки. Це директор харківського видавництва "Око" Ірина Піменова, 45 років. Її фірма працює спільно з видавництвом "Ексмо" на російському ринку. Піменова, тримаючи в руках пачку "Вінстона", розказує, як мучив її кожен із поетів:

— От із Євсою було легко працювати, — каже, дістаючи запальничку. — Може, тому що вона жінка і перекладачка, і знає цю кухню... Попросиш до 12-ї здати рукопис... Вона сваритиметься, казатиме, що не спала цілу ніч, але здасть. А Леонтьєв, коли його книжка "Окраины" готувалася до друку, надсилав мільйон обурених листів: не так поставили кому, тире треба відтягнути від слова.

А Дуда?

— Пітерські знайомі скопіювали його рукописи й переслали до Харкова. Знаєте, Іван прекрасний поет, але зовсім не пробивний. Його перша книжка накладом 250 примірників вийшла, коли Дуді було 50 років...

— Фестиваль "ДвуРечье" передбачав участь і україномовних авторів, — каже Андрій Дмитрієв. — На жаль, жоден не прийшов.

"ГПУ" вирішила поцікавитися, чому? Поет Адрій Бондар, 31 рік, пояснив:

— Нас ніхто не запрошував. А читав тільки Євсу. Вона гарна поетка. Але, як кожен російськомовний харківський поет, — під впливом Чичебабіна. Це добрі філологічні тексти, поезія для поетів, які тонко відчувають цитати та гру слів. Без філологічної підготовки їх сприймати важко.

×