Нобелівську премію миру 2016 року присудили президентові Колумбії. І всі згадали, що в країні півстоліття точилася війна. Вона забрала життя 220 тис. громадян і понад 5 млн зробила біженцями.
До чужих війн, як і до дворових бійок, інтерес втрачається швидко. Поспівчувавши одній зі сторін, держави, як і люди, повертаються до своїх справ. Так колись забули про стрілянину в Колумбії.
Ми сподіваємося, про кров на Донбасі не забудуть. На відміну від Колумбії, у нас війна не громадянська, а принесена ззовні.
Але це — наше переконання. Захід за бажання може розцінити події на Донбасі інакше. Московію в агресії досі ніхто офіційно не звинуватив — закидають збройну підтримку і втручання у внутрішні справи сусіда. Та й сам Київ де-юре не воює, а проводить АТО, що є формою розв'язання внутрішнього конфлікту.
Територіальну цілісність України порушено — це очевидно. Але зачепив Європу і США насамперед не цей болісний для нас факт. А те, що Путін зруйнував установлений після 1945 року загальний мир. Кремль плюнув у демократичне обличчя Заходу, і той змушений був втрутитись у чужу війну. Санкціями.
Але санкції шкодять не лише агресорові, а й власним економікам. Тож вони не можуть тривати довго. І події минулого тижня натякають: Захід бере курс на виведення України з поля своєї активної уваги. Розпочинає перетворення російсько-української війни в суспільних очах на щось таке, до чого можна буде ставитись, як до конфлікту в Колумбії.
Під час перебування на Генеральній асамблеї ООН віце-президент США Джо Байден заявив нашому президентові: "Петре, потрібні поступки". Краще за інших знаючи, що Путін від своєї позиції досі не відступив і на міліметр і відступати не збирається.
Чи не одразу в Мінську вигулькує ідея розведення військ на трьох ділянках зіткнення. Попри невиконання Кремлем та його сателітами базової умови угоди — тижневого режиму тиші, спостерігачі ОБСЄ дають відмашку почати процес. 7 жовтня українська армія в районі Золотого та Петрівського відходить у глиб своєї території. Те саме планували й на Луганському напрямку, але поки що відклали. Інтенсивність обстрілів не дозволила.
Тривожить не лише те, що армія от-от оголить підходи до Станиці Луганської й відкриє ворогові не тільки фланги, а й простір для просування у глиб степових районів області. Страшить роль, яку відведено штучній "мирній ініціативі".
Заступник держсекретаря США Вікторія Нуланд на переговорах у Москві назвала розведення військ "важливим кроком на шляху поліпшення ситуації" ще до того, як цей крок було зроблено. І пристала до пропозиції Кремля посилити тиск на Київ. Аби загнати нас до виконання політичної частини Мінських угод.
А в суботу з'явилась інформація, що одразу після відведення військ на двокілометрову зону Україні настійливо рекомендовано узаконити "особливий статус Донбасу" і прийняти закон про вибори в окупованих районах. Наші збройні сили при цьому мають бути відведені в казарми, а військову техніку проросійських бойовиків — достатньо скласти де-небудь під охороною. Захоплений РФ кордон і її окупаційні війська на Донбасі не згадуються.
Ще невідомо, чим завершиться погоджене відведення, а від України вимагають наступних кроків.
Захід не дочекався поступок із боку агресора й робить спробу розв'язати ситуацію за рахунок жертви. Забувши про зруйнований світовий порядок і зухвалий плювок собі в обличчя.
Нинішні наші союзники прагнуть формально замкнути війну в українських межах, аби потім зробити вигляд, що так воно є й насправді. І, зрештою, забути про неї.
Та цього разу навряд чи вдасться. Україна — не Колумбія.
2 
1
Коментарі
1