У розпал світової економічної кризи 2008-го півсотні американських мільярдерів пообіцяли народу віддати половину своїх доходів у державний бюджет. Я публічно через "Селянську правду" нагадав українським олігархам, що вони мали б зробити так само. Криза ж ударила і по нашій країні. Тоді мій давній друг, багаторічний губернатор Кубані, депутат Держдуми Микола Кондратенко зателефонував мені й сказав: "Іване, ти забув, що говорив тобі твій політичний батько Моргун. Яке покоління олігархів нині при владі? Не будь наївним і не сподівайся на чудо".
1978 року Федір Моргун, котрий відмовився від посади секретаря ЦК КПРС (її зайняв Горбачов), сказав мені пророчі слова, що років через 10–12 соціалістична система рухне. Він, безумовний поборник соціалізму, бачив, що в СРСР соціалізму нема. Бачили це і в ЦК, але не було критичної маси у верхах, здатної піти на зміни. А перебудувати мізки і саму систему без політичної волі верхів нереально. Отже, крах неминучий. Завдання керівників на місцях — зробити все, щоби людям жилося краще і їх не накрив цей крах надто боляче. Ще тоді Федір Трохимович сказав: на жаль, і після розпаду адміністративно-командної системи жити краще не стане, буде ще гірше. Зміни на краще народ відчує хіба що в третьому поколінні. Такий закон природи, він діє і в політичній системі.
Кондратенко тонко відчував настрої народу і в Росії, і в Україні. Він був активним противником антиукраїнських випадів, які набирали тоді сили. Розповідав мені, як творився конфлікт довкола Тузли, про роль Путіна у цій підлій провокації. І про безпринципність свого наступника на посаді губернатора Краснодарського краю Ткачова, який не міг протистояти цьому, а слухняно будував дамбу до острова. Отож, коли він нагадав мені версію Моргуна щодо розвитку подій після 1991 року, я знав, що Кондратенко зірко відстежує розвиток ситуацій і в себе, і в нас. Бачить підтвердження того, що віщував Моргун.
Бачимо це сьогодні й ми. Ні політичний клас, ні його творець і шеф в Україні — олігархат не переймаються проблемами держави і народу. Вони вирішують проблеми своїх статків, обживають бізнеси і території. Йдеться не тільки про олігархів, а й про тих, хто хоче ними стати. На Заході саме на основі розвитку пострадянських і постсоціалістичних держав побутує теорія, що тільки третє покоління достатку починає думати про соціальне благо для інших членів суспільства. Тягнибіда багатому не брат, це зрозуміло. А чи слід це розуміти так, що ось така позиція третього покоління достатку закладена в самій людській природі?
Старці не родяться, а робляться. Це ми знаємо з уроків дев'яностих. Розповідати, як робляться старцями, — це хіба що навмисно ятрити рани. Але як не згадати ваучерну приватизацію, яка зробила десяток багатих на мільйонах бідних. Як не згадати перетворення на брухт заводів і фабрик та ті ж мільйони викинутих за ворота безробітних. А що нам це дає? Хіба уроки дев'яностих зупинили мародерів останніх літ? Хіба ми їх зупинили?
Президентські й парламентські вибори, названі третім Майданом, покликані нібито зламати засилля мародерів у країні, дати народу дихнути на повні груди. Та ось що не дає повірити, що вдасться змінити не тільки хід подій, а й саму систему — політичну, економічну, соціальну. Починає входити в активне життя друге покоління незалежності, а покоління достатку у нас поки що перше. Олігархат, монополізувавши в країні все і вся, знищив по суті середній клас і не дає ходу у великий бізнес новим людям. Де конкуренція Ахметову, в руках якого половина енергетики і стільки ж валютної виручки? Немає навіть другого покоління достатку, а коли з'явиться третє, яке подумає про благо народу? Що зробить для цього "Слуга народу", яка зосередила всі важелі влади? Чи здатна вона це здійснити у державі, яка втратила суверенність і є по суті протекторатом заокеання і боржником світового капіталу? Ждати, поки на кисіль шкірку натягнуть, уже набридло. А інтелектуальних і організаційних проривів до зміни ситуації в економіці не видно.
Не бачу сенсу розводити дискусії на тему "Як багатий, так і клятий" чи "Поки ситий схудне — худого чорти візьмуть". Бідність можна подолати не теревенями, а діями. Хто їх запустить, хто рухатиме достаток?
У "Слузі народу" є люди, здатні дати старт відродженню країни, але на яких вони ролях? І чи не забагато тих, хто не має навіть вищої освіти і досвіду будь-якої роботи? Балачки навколо того, що демократія приводить до влади й невігласів, і це добре, що Цукерберг і Білл Гейтс теж не мають дипломів вузів, — для базару, а не для державної трибуни. Надто великі виклики і надто мало відповідей чути від тих, хто прийшов до керма.
Поки що ніхто й не чув, як комар чхнув, а ситуація в країні кричить про те, що, не взявшись до сокири, не зробиш хати. Насправді все, як було — він шукає коня, а кінь його. Хто він, а хто кінь — здогадуєтесь?
8 
35413
Коментарі