Киянинові Тарасові Харченку, 26 років, діагноз — туберкульоз — лікарі встановили півтора місяця тому. Тоді у нього піднялася температура, почався кашель. Зробили флюорографію і направили у відділення Київської міської туберкульозної лікарні N1. Він каже, що дуже хоче одужати, тому приймає усі ліки, призначені лікарем. А деякі пацієнти викидають таблетки у вікно.
Потрапляють до цієї лікарні не тільки кияни, а й люди з інших регіонів. Також тут лікують безпритульних, наркоманів, алкоголіків, ВІЛ-інфікованих. Багатьох лікування не цікавить. Головне — є де жити. І годують добре. На 11 гривень у день.
Туберкульоз — хвороба соціальна, каже начальник медичної частини лікарні Світлана Павленко, 47 років.
— Це видно по наших пацієнтах. Більшість із них — худі, бо погано харчуються. Рівень матеріального становища багатьох незадовільний. Вони не працюють, ведуть асоціальний спосіб життя. Щоправда, останнім часом побільшало випадків захворювання і серед цілком забезпечених громадян. Від хвороби ніхто не застрахований.
Епідемія туберкульозу почалася у нашій країні 1994 року. Недавно президент ухвалив зміни до законодавства щодо боротьби з туберкульозом. Вони дозволяють госпіталізовувати хворих примусово.
Епідемія триває з 1994 року
Однак це порушує права людини, вважає віце-президент Всеукраїнської ради захисту прав і безпеки пацієнтів Віктор Сердюк, 42 роки.
— Цим ставиться знак рівності між злочинцем і хворим на туберкульоз. Аби змусити людину лікуватися, треба організувати окрему службу розшуку. Виходить, міліція буде тренуватися на хворих. Біля кожного примусового хворого поставлять охоронця. Доведеться водити хворого на туберкульоз до суду. А якщо засідання триватимуть нескінченно? Хворий тихо вмиратиме у залі суду.
За його словами, щороку в Україні виявляють близько 40 тисяч нових хворих на туберкульоз. 11 тисяч від цієї хвороби помирають. За даними Світової організації охорони здоров"я, у світі інфіковано третину населення. Однак хворіють лише десять відсотків.
Стаціонар туберкульозної лікарні N 1 розрахований на 265 місць. Ще є диспансерне відділення на 290 відвідувань у день для дорослих і 360 — для дітей. Але хворих більше, тому ставлять додаткові ліжка.
У допомозі не відмовляють нікому, каже старша сестра лікарні Наталія Трофімова, 53 роки. Хоча з січня існують нелегально — лікарня не має ліцензії Міністерства охорони здоров"я. Санепідемстанція відмовилася підписувати необхідні документи. І це зрозуміло: заклад у жахливому стані — облізлі стіни, чорні стелі, протікає дах. Щотижня до стаціонару потрапляє 6–7 нових пацієнтів. За квартал тільки в одному відділенні померло 17 осіб.
Київська міська туберкульозна лікарня N2 розташована у селищі міського типу Гостомель. Умови там ще гірші, кажуть у раді захисту прав і безпеки пацієнтів.
На поточний рік лікарня не отримала жодної таблетки
— З огляду на інфекційну природу захворювання, ми не повинні заохочувати пацієнтів лікуватися амбулаторно, — каже Наталія Трофімова. — Але людина вільна розпоряджатися своєю долею. Якщо вона вважає, що не може покинути роботу і залишити родину без грошей, і форма захворювання у неї не заразна, ми йдемо на поступки. Та й навряд чи у нас захоче лікуватися забезпечена людина.
В Україні діє національна програма боротьби з туберкульозом. Відповідно до неї усі медикаменти закуповує держава. Для хворих вони безкоштовні. За словами Наталії Трофімової, програма працює зі збоями. На поточний рік лікарня не отримала жодної таблетки. А перерв у лікуванні не має бути.
Сьогодні на роботу без флюорографії не приймають. Існує перелік професій, якими не можна займатися хворим із діагнозом туберкульоз відкритої форми легень. А із закритою неактивною формою дозволено навіть викладати у середній школі, але перебувати під наглядом у лікаря.
1 
1
Коментарі