З Нового року до споживчого набору українця додадуть 39 товарів і послуг. Зокрема, памперси, парасольки, годинники, блендери, тонометри, флешки, ноутбуки, червону ікру тощо.
— В Україні офіційно визнаний споживчий кошик, а не споживчий набір, — каже директор соціальних програм Центру Разумкова Людмила Шангіна, 61 рік. — За ним урядовці визначають мінімальну зарплату, пенсію, соціальні виплати. Але прожитковий мінімум у нас завжди був більший за мінімальні зарплати й пенсії. Він зараз має бути біля 970 гривень.
Споживчий кошик визначали один раз — 2000-го. За законом, мали переглядати кожні п'ять років. Але цього не робили. Його розмір тільки індексують відповідно до показника офіційної інфляції. А реальна інфляція завжди у півтора-два рази вища.
В інших країнах є поняття споживчого кошика?
— Цей соціально необхідний мінімум держава має надати кожному громадянину. Якщо людина непрацездатна, не має роботи чи не може забезпечити себе і свою родину на цьому рівні, то отримує соціальну допомогу.
Чи можна прожити на український споживчий кошик?
— Кілька журналістів ставили експеримент. Коштів вистачало на два тижні. Навіть Держкомстат визнає, що фактичний прожитковий мінімум вищий за офіційний — близько 1300 гривень.
В урядовому продуктовому кошику, наприклад, людині на місяць відведено 770 грамів риби та виробів з неї. Але риба має входити до щоденного раціону кожного, особливо дітей. Причому якісні рибні жири і білки, що впливають на формування інтелекту. А також овочі і фрукти, а не тільки картопля.
Чим небезпечне життя на мінімумі?
— Українці нині живуть при біологічному голоді. Тим мінімумом, що нам визначили урядовці, ми можемо лише набрати певну кількість калорій, але не всю різноманітність необхідних поживних речовин. Про це свідчать розумові й фізичні дані наших дітей, які гинуть на уроках фізкультури. Стрімко поширюється туберкульоз. Це наслідок неякісного харчування.
Чому уряд не встановлює реальний мінімум?
— Бо тоді треба підвищувати пенсії та зарплати. Передовсім бюджетникам, а роботодавці — найманим працівникам. Щоб примусити уряд зробити це, потрібен соціальний діалог роботодавців, профспілок і держави. Останнього разу профспілки представляв нардеп-"регіонал" Василь Хара, державу — віце-прем'єр Сергій Тігіпко, а роботодавців — мільярдер Дмитро Фірташ. Де тут "соціальний діалог"?
Роботодавці самі ніколи не підуть на те, щоб підвищити зарплату працівникам. Вони починають репетувати, що навіть за 20 гривень стануть банкрутами. Але ж збільшення ціни на газ уп'ятеро не призвело до банкрутства жодного олігарха.
Доки люди терпітимуть це, так і буде. Навчити владу гуманності можуть тільки її громадяни. А в Україні за 20 років — попри епідемії, недоїдання, знецінення праці — не було жодного загальнонаціонального чи галузевого страйку. Жодна профспілка не має страйкового фонду. На Заході роботодавець знає, що його працівники можуть страйкувати хоч півроку — страйковий фонд це дозволить. І він втратить за цей час, скажімо, мільярд. То роботодавець швидше підніме зарплату, щоб не втратити півмільярда.
3 
1
Коментарі
2