"Як і всіх людей, які живуть у мирний час, нас найбільше цікавлять робота, добробут своєї родини, здоров"я. Рівень добробуту залишає бажати кращого. Тому в настроях побільшало тривожності. Це накладає відбиток на сприйняття життя", — розповідає про настрої та очікування українців соціолог Євген Копатько, 47 років.
Яка соціальна група реагує найгостріше?
— Найменш соціально захищені — бюджетники, пенсіонери, значна частина молоді. Економічна криза суттєво звузила соціальну групу середнього класу, який тільки-но почав формуватися. Значна кількість так званих білих комірців, топ-менеджерів, які мали високий рівень доходу, вмить збідніли. А цей прошарок — опора будь-якої політичної сили, зацікавленої у стабільності. Середній клас, маючи високий рівень матеріального добробуту, дає непогану освіту своїм дітям. Ці люди можуть дозволити собі незалежну позицію у прийнятті деяких рішень. Їхні голоси складно купити.
Як політика зараз позначається на світосприйнятті українців?
— Орієнтація на Євросоюз і на Росію — це не найважливіші речі в житті. Головне зараз — ужитися із самим собою у своїй країні. У Європі на нас не чекали й не чекають. Це треба чесно сказати людям і не плекати надмірних ілюзій. А найбільша проблема всередині суспільства — ніхто не формулює національну ідею на об"єднавчій основі, прийнятній і для Заходу, і для Сходу країни.
Якою ви бачите об"єднавчу національну ідею?
— Відповіді людей зводяться до загального — економічний добробут, гідний рівень життя. Це — перша об"єднавча річ. Інші готові об"єднатися навколо єдиної мови, треті — навколо віри. Але чітко національної ідеї озвучити ніхто не зміг.
Іще одна проблема — українцям бракує безумовного морального авторитета нації. Коли питаєш людей, хто для них є моральним авторитетом, на перше місце 9–10 відсотків в усіх регіонах ставлять Тараса Шевченка. Про Богдана Хмельницького, Лесю Українку, інші історичні персонажі згадують менше. Загалом отримуємо близько 50 прізвищ, але жодної викристалізованої персони, як Ататюрк у турків, Де Голль у французів. У списку немає ані сучасних релігійних діячів, ані діячів культури. І коли питали українців, кого вони хотіли би бачити главою країни, називали кого завгодно — і Путіна, і Лукашенка, і Сталіна, і Тетчер, але нікого з нині діючих вітчизняних політиків. А для людей, які живуть тут, дуже важливо розуміти, на кого орієнтуватися, чий приклад вважати знаковим для виховання дітей.
Як політика змінила українців за останнє десятиліття?
— За останні 10 років країна пережила сім турів президентських виборів, тричі обирала парламент, були перевибори у Києві — досить багато кампаній. У суспільстві накопичилася втома від голосування за обіцянки без змін на краще.
На місцевих виборах 31 жовтня буде сплеск активності чи втома голосувати проявиться ще більше?
— Думаю, великого сплеску не буде. Хоча питання полягає в тому, хто цю справу очолить. Бо та сила, яка прийшла до влади на гребені помаранчевої революції, сама себе дискредитувала. Люди отримали владу й наговорили дуже багато неприємних речей один про одного й самі з собою розправилися. У жовтні опозиція в нинішньому форматі нічого якісно нового, переломного не зможе зробити.
Якщо будуть реформи, які покращать життя, влада отримає легітимність. Ні — прийдуть інші
2004-го емоційний підйом у людей мав мирний характер. Зараз, якщо і будуть якісь емоційні сплески, то вони матимуть більш жорсткий характер.
Явка на місцевих виборах, очевидно, буде нижчою, ніж на президентських. Можливо, навіть нижче за 50 відсотків. Люди, у своїй більшості, не знають навіть в обличчя тих, кого мають обирати.
Соціологи кажуть, що 60 відсотків українців очікують спотворення результатів виборів.
— В останні роки перед кожними виборами більшість людей кажуть, що голосування буде сфальсифіковане. А потім вибори відбуваються, їхніх результатів ніхто не оспорює.
Як основні посили команди президента впливають на настрої громадян?
— Люди адаптувалися до економічної кризи. Вони вже не будують ілюзій щодо влади. У травні ми запитували: скільки років знадобиться владі, щоб вивести країну з кризи? 47 відсотків відповіли — два роки.
Якщо будуть реформи, які покращать життя, влада отримає легітимність. Ні — прийдуть інші.
Соціологія підтверджує докорінну відмінність галичан від жителів Центральної та Південно-східної України, про яку заявив міністр освіти Дмитро Табачник?
— Моя думка: ментально жителі Донецька і Львова відрізняються. У них різні сприйняття і принципові оцінки історії, візьміть лише День Перемоги. Є велика різниця у ставленні до чинної влади, люди ходять у різні церкви, по-різному господарюють. У нинішніх територіальних межах Україна склалася 1954-го — то про що мова?
Світоглядні розбіжності такі критичні, що можуть не дозволити жити в одній країні?
— Якщо люди хочуть жити разом — нехай домовляться. Хай скажуть одне одному: ми різні, але у нас є воля, бажання й інтерес жити разом. Тому я поважаю ваше це, а ви — моє те. Прямий приклад: Євросоюз. Німці, англійці та французи сотні років воювали між собою. Вони різні за мовами, вірою і сприйняттям світу. І все ж — прибрали кордони, ввели спільну валюту, за винятком Великої Британії, обрали наднаціональні органи управління. Домовилися ще за життя тих, хто воював один проти одного.
Україна вичерпала свій ресурс на внутрішні соціальні потрясіння. Нове загострення дражливим питанням — чи то мовним, чи то релігійним, чи то вибором із ким приятелювати — Європою чи Росією, розшматує країну. Чимало політиків не розуміють наслідків від своїх безглуздих слів і вчинків. Якщо зрушити маятник, він не зупиниться і не замре у стартовій точці.
2 
1
Коментарі
2