Усі лідери опозиції ведуть діалог із владою й часто бувають в Адміністрації президента, заявила радниця глави держави Ганна Герман. Це твердження спростували лідери "Фронту змін" Арсеній Яценюк, "Свободи" Олег Тягнибок, "Громадянської платформи" Анатолій Гриценко. Насправді, спілкування між владою та опозицією нині відбувається неформально — наприклад, через старих друзів, які опинилися по різні боки барикад, каже політолог "Першої рейтингової системи" Михайло Басараб, 34 роки:
— Представники влади та абсолютна більшість опозиціонерів становлять клуб так званої політичної еліти держави. Мають єдине уявлення про політику та своє місце в ній. Вони відрізняються лише номінальною причетністю до різних таборів. Біда держави в тому, що політики переважно сприймають свою діяльність не як почесний обов'язок, а як бізнес, процес особистого збагачення. У цьому їх розділяє лише конкуренція за контроль над державними ресурсними потоками чи створенням протекції для свого бізнесу.
Про світоглядну близькість провладних й опозиційних політиків свідчить і те, що за ширмою палких публічних дискусій вони подекуди підтримують теплі неформальні стосунки. Про їхню однаковість зрештою можна судити за переміщенням "тушок" — депутатів, які бігають від фракції до фракції з кожною зміною влади. Доходить до курйозів. На шпальти газет потрапляє романтична переписка між депутаткою від Партії регіонів та близьким соратником Юлії Тимошенко. Відомо про бізнес-тандем опозиціонера Миколи Мартиненка і "тушки" Давида Жванії. Перебування в різних політичних таборах не заважало вести спільний бізнес Рудьковському та Шуфричу. Були й спільні наміри Тимошенко та Януковича здійснити конституційний переворот влітку 2009-го. Тимошенко потім публічно визнала, що в такий спосіб хотіла змінити правила гри, аби перетворити президентські вибори на формальність.
Зараз публічна конкуренція загострилася. Маючи однакове уявлення про політику як про вид бізнесу, люди при владі хочуть знищити опозиціонерів, щоб ті не змогли повернутися на їхнє місце.
Після перемоги Януковича на президентських виборах з'ясувалося, що він і Партія регіонів не мають плану дій. Нинішня опозиція теж більше схильна до огульної критики, ніж до розробки та обговорення своєї програми реформ. Чому так?
— Бо політика для них — це ресурсний майданчик, а не стратегія держави чи добробут людей. Опозиціонери не зацікавлені у зламі схем, що приносять надприбутки їхнім опонентам. Повернуться до влади — і ці схеми працюватимуть на них. На контрабанді чи тендерах усі заробляють однаково. Тому для майбутнього держави небезпечні і влада, і передові загони опозиції. За єдиним винятком: нинішні опозиціонери були б толерантнішими з деякими інститутами громадянського суспільства. Наприклад, із пресою.
Влада переслідує опозицію, а не дискутує з нею. Чому?
— Українці надто довго перебували під впливом східних цивілізаційних традицій. На Сході держава в суспільній ієрархії займає панівне місце. Це суттєво вплинуло на формування нашого менталітету. Причетність до влади гарантує особливий статус і ширші можливості. Усі інші повинні зазнавати показового приниження перед можновладцем. Сам же він боїться ту владу втратити. Бо не лише стане без неї ніким, а ще й дочекається помсти. Саме так думає пересічний український політик, тому застосовує силу до опонентів.
До чого призводить війна "всіх проти всіх"?
— Наша еліта не бачить ширших обріїв політичної конкуренції. На задній план відсунуті боротьба ідей, принципів, програм і концепцій. Як результат: кадри міняються, а суттєвих перетворень нема.
Як налагодити діалог опозиції та влади і в якій формі він має проходити?
— Пошук компромісу може розпочатися лише тоді, коли опозиція продемонструє силу, достатню для повної перемоги над владою. Інше питання — чи бажатиме тоді діалогу нинішня опозиція.
Хто має зробити тут перший крок?
— Завдання для опозиційно налаштованого люду — витребувати максимально чесні вибори. Це найбільша поступка від нинішньої влади, на яку можна сподіватися.
Запит на третю силу, поза Партією регіонів і БЮТом, пов'язаний з очікуванням інших політиків та іншого рівня дискусії?
— Широкий загал ще не бачить нових лідерів та нових орієнтирів. Вони не можуть виринути в умовах нудного перетягування канату між дискредитованими опозиціонерами і владою. Є відчуття заїлої платівки. Люди відчувають це, тому й не поспішають включатися у протистояння поганих та ще гірших. Нові лідери можуть виникнути в екстраординарних умовах, коли влада й опозиція зайдуть у глухий кут у своєму протистоянні. Коли в результаті компромісу будуть змушені відкрити широке вікно для залучення громадськості, яка повинна буде розсудити дискредитовані верхи. Це ризикований крок для всіх політиків, які встановили свою монополію на владу. Смішно, але цього бояться і так звані опозиціонери. Нещодавно Микола Томенко заявив, що опозиція може не знайти необхідної кількості потужних кандидатів на всі мажоритарні округи. У мене запитання: чому вони вважають, що достойних варто шукати лише серед себе? Допоки опозиційну боротьбу вважатимуть боротьбою за повернення "Батьківщини" до влади, розраховувати на широку підтримку громадськості годі. Широкий загал підніметься лише тоді, коли відчує, що є шанс попрощатися з усім старим. З усім, а не тільки з Партією регіонів і Януковичем.
3 
35413
Коментарі
8