Поет, дійсний член Академії наук України, колишній народний депутат Борис Олійник, 71 рік, пояснює, чому вітчизняні олігархи не дають грошей на українську культуру, і запевняє, що в голови Верховної Ради Олександра Мороза все гаразд із почуттям гумору.
Кажуть, що Компартія, принаймні її фракція у Верховній Раді, фактично перебуває на службі в Партії регіонів. Що думаєте про це?
— Як на мене, вони дотримуються свого курсу. І при обговоренні Універсалу так було, і на засіданнях парламенту.
Факт союзу комуністів із великим капіталом не бентежить?
— Звичайно, це є. Але так склалося, що КПУ і Партія регіонів зійшлися в питаннях НАТО і надання російській мові статусу державної. Щодо мови, то я, як українець, повністю погодитися з партією не можу. Бо проблем із російською в нас немає. Дивно чути про якісь утиски.
Партія регіонів справді є антинатовською силою? Чи це більше для виборців?
— Швидше все-таки для виборців. Є там люди, які щиро проти НАТО, а є політики, які грають на виборця. А комуністи ж послідовно проти НАТО виступають.
Як вважаєте, чому все ж таки не створили широку коаліцію?
— Не можна об"єднати те, що не поєднується, навіть якщо ти інтриган вищого класу. Не вийде союзу "регіоналів", соціалістів, комуністів і "нашоукраїнців". Думаю, президент помилився, коли не оголосив дострокові вибори. Не те йому нарадили. Боялися, що Янукович отримає ще більше голосів. Так, п"ять-шість відсотків він міг би ще додати, не більше. А Тимошенко додала б відсотків 10–16. Але "Наша Україна" чомусь боїться Тимошенко більше, ніж Януковича. Тому зараз все так і зависло. Усе одно доведеться проводити дострокові вибори. Якщо "Наша Україна" остаточно відійде в опозицію, у Верховній Раді не зможуть сформувати конституційної більшості. А "регіонали" на це розраховують.
Універсал був від початку приречений на провал?
— Універсал — дуже симпатична романтика. Як поет я це підтримую. Але як тертий дядько знаю, що такі речі забувають уже на другий день. Універсал подобається мені за розмахом, за його піднебесними ідеями, зокрема ідеєю збереження єдності в державі. Та це не для нинішніх хлопців і дівчат. Висока мораль нашому політикуму не притаманна.
Президент помилився, коли не оголосив дострокові вибори
Виконання публічних обіцянок і зобов"язань очікувати не слід?
— Поза сумнівом. Я тоді в серпні був у Криму, приїхав на цю дискусію на один день — мені все стало зрозуміло. Зразу сказав: ми загнали себе в кут між політичною необхідністю і мораллю. Ми потім виборсаємося, хто вправо, хто вліво, а президент зобов"язаний приймати рішення. От зараз і приймає.
Ющенко і Янукович наввипередки залучають до своїх команд усіх більш-менш відомих і впливових людей. Це підготовка до війни?
— Хтозна. Загалом, у них було б добре поєднання. У Віктора Федоровича є рука. Із його приходом запрацював Кабмін. А його суворість пом"якшувалася б толерантністю Віктора Андрійовича. Звісно, питання в тому, чи зійдуться вони.
Вас кликали до якоїсь із команд?
— Та ото ж на круглий стіл у серпні кликали.
А радником?
— Власне, я зараз в Олександра Мороза є радником із питань культури. Він чоловік творчий і з почуттям гумору. Тож і прийняв його пропозицію.
Як оцінюєте рішення Мороза створити коаліцію з "регіоналами" й комуністами?
— Це було несподівано. Ми не знаємо всіх деталей, "помаранчеві" надто довго торгувалися. Це вже викликало і підозри, і сміх. Є ж межа. І якщо в людини є мужність брати на себе відповідальність... Не кожен, як Мороз, піде на такий крок. Зовні це був відхід від домовленостей, а що було насправді — ми не знаємо. Ясно, що далі терпіти ту ситуацію було неможливо.
Як співіснуватимуть українська культура і ця влада, для якої культура не є пріоритетом?
— Щодо влади, то я б розповів таке. У квітні наступного року нашому Українському фондові культури виповниться 20 років. Усі знають, як багато ми зробили. Але дехто постійно позиркував на наші приміщення в центрі Києва. Приходили, обміряли. Я йшов до попередніх президентів, усе зупинялося. А нинішнього заплутали Інститутом пам"яті, який має розміщуватися в нашому приміщенні. Підсунули цю ідею з його оточення. Так, як із музеєм Шевченка — під приводом створення Шевченківського центру хочуть його теж із привабливого місця витіснити.
Пішли ми з цими проблемами до київського міського голови Леоніда Черновецького. Пообіцяв він нам посприяти, а потім несподівано каже: дайте пропозиції, що треба зробити в Києві для культури. От тепер із радістю підготували їх — аж на 17 сторінок.
Так що думаю, коли піти до Віктора Федоровича й доказово йому все викласти. Люди, які звикли приймати рішення, можуть швидше посприяти культурі, ніж той, хто постійно розписується в любові до неї.
То до Януковича чи віце-прем"єра з гуманітарних питань Дмитра Табачника ще не ходили?
— Ні. Але як треба буде — попросимося на прийом і до Віктора Федоровича, і до Дмитра Володимировича. А що нам лишається робити?
А вони не запрошували?
— Янукович казав якось: заходьте будь-коли. Ну, зараз така складна ситуація, чого туди йти. А загалом, щодо влади і культури — маємо те, що маємо. Сталін казав: "У меня других писателей для вас нет, работайте с этими". Отак і ми.
Дуже часто кажуть: українська культура в занепаді, все погано...
— Не така вона вже й у занепаді, як про це плачуть. Багато зроблено. От у нас головна лінія — нові імена. Проводимо конкурси, шукаємо дітей і молодь до 20 років у селах, містечках. Талантів по вінця! Важко гроші для наших стипендіатів знайти.
А держава і меценати?
— Ми — громадська організація, тому з бюджету не дають. Та й узагалі дехто вважає, що держава не повинна фінансувати культуру. Посилаються на західний досвід, ту ж Америку. А там же ніби й спонсори культуру фінансують, а насправді через них держава — і фінансує, і контролює.
Олігархи українські теж грошей не дають. Лише середній і малий бізнес.
Чи не дивно — в Україні стільки багатих людей?
— Як сказав мені один чоловік із їхнього кола — для них це не вітчизна, а простір для визиску. Нами переважно правлять люди, які, м"яко кажучи, не дуже люблять Україну. І просити в таких я морального права не маю.
Тому ми з Михайлом Сиротою йшли на минулі вибори з програмою, де вимагалося, аби в усіх державних структурах не забували про українців. Бо, як не парадоксально, в нас виходить так: титульна нація опинилася в стані найменш захищеної меншини. Це ненормально. Ситуацію треба якнайшвидше виправляти.
1 
1
Коментарі
1