пʼятниця, 13 серпня 2010 06:57

"У селах Донбасу говорять майже українською"

  Юрій Саєнко: ”Рубати з плеча легко, а змінювати суспільство в усіх проявах — надзвичайно тяжко”
Юрій Саєнко: ”Рубати з плеча легко, а змінювати суспільство в усіх проявах — надзвичайно тяжко”

Письменник Юрій Андрухович заявив у пресі, що Криму і Донбасу треба дати можливість відокремитися від України.

— Треба шукати те, що нас об"єднує, а не навпаки. Національна ідея — це система завдань, які повинно вирішити суспільство, — коментує заяву письменника науковий директор Центру соціальних експертиз Інституту соціології Юрій Саєнко, 73 роки.

Що може об"єднати українців?

— Треба насамперед обминати дражливі питання, як-от мовне. Стримувати тих, хто збурює це питання.

У нас є два простори. В економічному слід розбудовувати своє виробництво і стримувати російський вплив. Розвивати нові всеукраїнські виробничі проекти. У культурному просторі розбудовувати мережі бібліотек, освітніх закладів, театрів, а не споруджувати тільки церкви. Олігархи будують їх, щоб замолювати гріхи.

Андрухович висловився так тому, що не бачить механізмів об"єднання. За соціологічними опитуваннями, на Сході і в Криму лише 20–30 відсотків пишаються своїм громадянством. Зрозуміло, що політично ці люди — не українська нація. Але таких нам залишив Радянський Союз. І ми за 20 років не змінили їхнє світосприйняття.

Там є український рух?

— Чому ж ні? У селах там розмовляють майже українською мовою. Я не вірю, що там нема національно свідомих громадян. Той же Андрухович не хоче працювати з ними. Скажімо, написати книжку про УПА, виступати перед читачами. Доки він робить собі літературне ім"я на Заході, на Донбасі та в Криму працюють російська преса, освіта, політики, економісти. Ми здали цей простір.

Але ж ментальність різна?

— Так, різниця велика. На Донбасі люди не розуміють УПА, а образ НАТО для них — це дядько з атомною бомбою в зубах, як малювали радянські карикатуристи. Хто з "помаранчевих" пояснив їм, що це вже далеко не так?

Люди не винні в тому, що їм створили такі образи Івана Мазепи, Симона Петлюри і Степана Бандери. 2000-го я мав гостру суперечку в Мюнхенському вільному університеті. "Як це так, щоб українець не знав української? — закидали мені. — Та ми не будемо розмовляти з тобою!" Я відповів: "То ви фашисти чи більшовики?" Треба розмовляти з людиною по її розумінню. А вже потім — лікувати її свідомість. Рубати з плеча легко, а змінювати суспільство в усіх проявах — надзвичайно тяжко.

Хто має це робити?

— У першу чергу науковці — соціологи, етнологи, історики. Разом із ними — державні діячі. Треба зібрати комплексну команду.

Перед кожними виборами політики заявляють, що об"єднають Україну.

— Кожен із них вирішує свої інтереси. От 80 американських багатіїв вирішили половину своїх доходів віддавати на розбудову гуманітарної сфери. А у нас? "Побільше, і зараз, і мені" — вся економіка перебуває у цій психології. Усе зводиться до примітивних потреб: поїсти, потанцювати, поспівати.

Усі програми соціально-економічного розвитку або ідеальні, або бажані. Тому вони лежать стосами у шафах. Коли я стою на камінчику, то не можу стрибнути з нього на інший берег. Треба знайти наступний камінчик.

Виробити критерії інтеграції суспільства мусить Академія наук. Але там сидять люди із радянським мисленням і придумують якісь відірвані від життя теми.

Наскільки на згуртування може вплинути рівень добробуту?

— Це один із дуже потужних механізмів, бо саме він створює середній клас. Чому Кучма добивав середній клас? Чому те саме робить Янукович? Бо дрібний, сімейний і середній бізнес — гробарі олігархів. Люди, досягаючи статків, стають незалежними від держави. З"являється енергетика громадянського суспільства.

Олігархам це невигідно. Тому єдиний вихід — підніматися громадою.

Зараз ви читаєте новину «"У селах Донбасу говорять майже українською"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

38

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі