Усі політичні сили задекларували прагнення власного оновлення. І це оновлення вони спробували продемонструвати на партійних з"їздах. До постановки запросили режисерів естрадних дійств, стильних костюмерів і популярних музикантів.
Лідер Партії регіонів в американському стилі урочисто читав промову з високотехнологічного суфлера, лідерка БЮТу одягла ексклюзивний національний костюм, а самі "бютівці" влаштували свято дизайну спортивно-політичних футболок. "Наша Україна" піднімала настрій делегатів численними музикантами та співаками.
Хоча з"їзди партій формально є найвищим партійним форумом, де мали би вирішуватися надважливі питання щодо програм та списків кандидатів, вони стали мега-театральними виставами, на яких нічого не вирішувалося. Бо все вирішувалося до з"їздів — на кулуарних зустрічах та закритих політрадах.
Тому на самих з"їздах не могло бути жодних змістовних дискусій. На "ура" ухвалювали списки і програми. На "ура" вітали своїх лідерів. Але хіба такого оновлення потребує українська політика?
Він може вигукнути: "Не вірю!"
Їй потрібна відкрита боротьба не особистостей, а ідей. І така боротьба має починатися з внутрішньопартійних ідеологічних дискусій. Важливо, аби ці дискусії були відкритими. Тоді виборець розумітиме, яка позиція перемагає і чому їхні учасники опинилися на тому чи іншому місці в передвиборчому списку. Натомість наша політика все більше нагадує театр, де виборцеві показують лише відшліфовані політтехнологами й естрадними режисерами яскраві вистави та виступи.
Штучність української політики була очевидною, коли депутати легко переходили з однієї політичної фракції в іншу, демонструючи ціну своїх політичних переконань. Несправжність політичної боротьби виявилась і під час формування партійних списків, коли представники одних і тих же фінансово-промислових груп долучалися до різних політичних проектів. Театральність нинішніх з"їздів стала вінцем політики, де все вирішується "під килимом", а виборець отримує лише гарну картинку.
Щоправда, така політика ще не розчарувала громадян. Сьогодні більш як 80% виборців готові йти голосувати, навіть якщо вони і зневірилися у своєму попередньому виборі. Багатьом виборцям подобається політична мильна опера, з пристрастями, сльозами і зрадами.
Пам"ятаю, як у київській кав"ярні я дізнався про відставку Зінченка з посади голови секретаріату. Тоді бармен випадково перемкнув телевізор, який показував якусь поп-музику, на "5-й канал". У прямому ефірі йшла прес-конференція Зінченка. Тоді всі, хто сидів у кав"ярні, притихли й уважно спостерігали за перебігом баталії між колишнім головою секретаріату та його опонентом Порошенком. Такий загострений інтерес до політики — річ фантастична навіть для розвинених демократій. Але якщо політики не стануть щирішими, у виборця може урватися терпець. І на чергових виборах він може вигукнути за Станіславським: "Не вірю!"
3 
35413
Коментарі