Президент Франції Ніколя Саркозі півроку тому прийшов до влади під гаслом "Більше працювати, щоб більше заробляти". Під час президентської кампанії ця обіцянка сподобалася французам. Адже останні десять років чинне законодавство обмежувало право бюджетників брати додаткові години під додаткову оплату. Ціни підвищувалися, купівельна спроможність народу падала. Загальний настрій, відповідно, також.
Реформа заробітної платні в державі почалася дещо оригінально. Президент, як колись пропонував робити Михайло Горбачов, почав із себе. Раніше глава Франції отримував 7,7 тис. євро, нині — 19. Для порівняння: прем"єр Великої Британії Ґордон Браун отримує 22469 євро, німецький канцлер Анджела Меркель — 22800. Себто, Саркозі підвищив власну зарплатню майже втричі, наблизивши її до заробітків деяких керівників західних держав.
Зарплати пересічних французів залишилися такими, як і раніше. Принаймні в державному секторі. Це спричинило невдоволення в суспільстві та зміцнило аргументи супротивників нової влади.
Раніше глава Франції отримував 7,7 тисячі євро, нині — 19
Поза тим президентське оточення наголошує на "кроці вперед" у стосунках глави держави з виборцями. До приходу до влади Саркозі тема президентських привілеїв, оплати праці, особистого життя не надто обговорювалася з народом. Ніхто не знав, скільки мали на місяць президент Ширак та його попередники. Більше того: за законом, президент Французької Республіки призначав собі зарплатню одноосібно, на власний розсуд.
Віднедавна таку непрозору схему скасовано. Президентську винагороду стали не лише публічно обговорювати в парламенті, але й затверджувати спеціальним законом. Новий керівник держави намагається ніби по-приятельськи спілкуватися зі співгромадянами. Розповідати про події особистого життя, заробітки, відпустки, про дітей та плани... Він набагато частіше за Жака Ширака спілкується з пресою. То й складається враження, ніби працює новий президент також значно більше. А тому, напевне, заслуговує на кращу винагороду.
Однак французи прагнуть позитивних змін для себе. Хтось бажав би працювати стільки ж, скільки звик, і вийти на пенсію в 60 років. Президент натомість пропонує працювати до 65 та попереджає: чимало пільгових пенсійних виплат буде переглянуто. Ця реформа наражається на активний страйковий рух, що зазвичай паралізує транспорт країни.
Ті ж, хто сподівався працювати й заробляти більше, не завжди мають на це відповідні дозволи й ринки. Як і в інших країнах, за якийсь час після виборів народ починає дорікати за невиконані обіцянки — попри незвичну для французів відкритість у спілкуванні, до якої вдається Ніколя Саркозі.
Звісно, державним лідерам дотримати свого слова важче, ніж, скажімо, сантехнікам. Але без послідовності не буде справжньої народної підтримки. Відвертість президента тішить. Поза тим, успішність визначається за дещо іншими ознаками. Зміна форми спілкування з виборцем — ще не крок, а напівкрок до справжніх суспільних змін. Нехай навіть і зроблений він у правильному напрямку.
8 
35413
Коментарі