Фінансово-економічна криза має системний характер, тому вихід із неї можливий лише на основі системних заходів. Для цього необхідно зробити низку дій.
Перша дія — унеможливити дефолт.
Необхідно реструктуризувати зовнішній борг комерційних банків і корпорацій, що становить понад $80 млрд. Це частково зроблено, але 2009 року доведеться виплатити від $12 до $20 млрд. За прогнозом, на кінець року заборгованість "Нафтогазу" складе 27 млрд грн. Її треба покрити за рахунок кредитів. Кожна четверта приватна структура неспроможна сплатити борг. Надзвичайно важливо подолати вкрай негативну тенденцію, що пов"язана зі спробами конвертувати борг приватних комерційних банків і корпорацій у державний борг. У зв"язку з цим важливо залучати фінансові ресурси іноземних банків, які володіють українськими.
Друга — відновити функціонування банківської системи.
Треба подолати кризу ліквідності. Рятувати потрібно не банки, а депозити населення. Не варто підтримувати безнадійні банки. У зв"язку з цим потрібно здійснити їх інвентаризацію. Необхідно тримати банки за горло, щоб вони не шахраювали. Допомагати доцільно тим із них, в яких здорові активи — якщо це навіть невеликі банки.
Основне завдання — не боротьба з інфляцією, а забезпечення економічного зростання
Рятувати потрібно активи, а не банки. Слід покласти край спробам банків розраховуватися депозитами вкладників за свої борги. Вихід із кризи можливий лише на основі державного регулювання фінансової системи (рефінансування, рекапіталізація, укрупнення банків).
Третя дія — відновити систему кредитування економіки.
Це неможливо без поступового зниження облікової ставки Національного банку України і ставки рефінансування комерційних банків, використання цільових кредитів і навіть цільової кредитної емісії. Некоректними є спроби безпосередньо пов"язати облікову ставку з рівнем інфляції. При цьому слід розрізняти загальну і цільову емісію, яка є інструментом вирішення проблеми кредитування економіки. Йдеться про кредитування конкретних програм і проектів. Слід вколоти інвестиційною голкою в те місце, де можна отримати найвищий ефект. Основне завдання — не боротьба з інфляцією, а забезпечення економічного зростання. Первинним є матеріальне виробництво і ним слід займатися насамперед. Згубною є боротьба з інфляцією лише обмеженням кількості грошей в обігу.
Четверта — підтримувати розвиток реального сектору економіки.
Його треба кредитувати, фінансувати кілька пріоритетних державних програм, суттєво знизити податки для малого та середнього бізнесу, а втрати бюджету у зв"язку з цим покривати з коштів антикризового стабілізаційного фонду. Необхідні податкові пільги на інновації та інвестиції. Потрібно скасувати ввізне мито на високотехнологічне обладнання, якого немає в Україні.
Серцевиною фінансово-економічної кризи є інвестиційна криза. Вона проявляється в зменшенні надходжень зовнішніх інвестицій, їх відтоку та зменшенні обсягів процесу внутрішнього нагромадження капіталу. Тому країні потрібен сприятливий інвестиційний клімат. Постійно лунають заклики забезпечити стабільність. Нам потрібна не стабільність, а розвиток. А він залежить від інвестицій у виробництво (перш за все його технологічне оновлення), у людей і захист природного середовища. За прогнозами, спад ВВП в Україні цього року сягне 12%. Тому основною ланкою економічної політики повинно стати фінансування розвитку. Для цього потрібно вирішити три основні проблеми реального сектору: відсутність кредитів, відсутність фінансування державних програм, відсутність покупця продукції.
П"ята дія — диверсифікувати експорт і розвивати внутрішній ринок.
Диверсифікація експорту необхідна у зв"язку зі зміною ситуації у світі. Ця ж обставина зобов"язує перенести акцент на внутрішній ринок, що своєю чергою зобов"язує підвищувати платоспроможний попит підприємств і населення. Розвиток внутрішнього ринку — рятівне коло для нашої економіки. Тому не можна обмежувати бюджетне фінансування і соціальні виплати. Проблема попиту — основна проблема економічного зростання.
Шоста — стабілізувати гривню.
Цьому сприятиме повна заборона на банківські операції в іноземних валютах — кредити, депозити, страхування — на території України. Виняток — зовнішньоекономічні операції.
Нам потрібна не стабільність, а розвиток
Сьома дія — оптимізувати державний бюджет.
Це неможливо без скорочення недоцільних витрат та збільшення доходної частини бюджету завдяки "детінізації" економіки, контролю за надходженням доходів і їх витратами, децентралізації Зведеного бюджету та залучення до нього державних позик. Треба переходити до "бюджетного федералізму" і відмовитися від теорії та практики бюджетобудування як величезної фінансової помпи, що качає гроші з низу до верху, а потім чиновник вирішує: кому і скільки їх дати.
Восьма — утримати соціальні виплати від падіння.
Треба дотримуватися соціальних статей Державного і місцевих бюджетів, не опускатися нижче мінімально прийнятних соціальних стандартів. Кара за порушення цього принципу повинна бути невідворотною.
Дев"ята дія — мінімізувати безробіття.
Створенню нових робочих місць сприятиме залучення інвестицій і державне регулювання трудової міграції з проблемних галузей економіки у пріоритетні сектори, куди здійснюються фінансові вливання.
Десята — оптимізувати поєднання ринкових механізмів і державного регулювання економіки.
Йдеться не про втручання, не про ручне управління, не про дії методом "гасіння пожеж", а про державне регулювання на основі законів, нормативів і стандартів. Наприклад, ціни слід регулювати через встановлений норматив рентабельності на півроку чи на рік постановою Кабінету міністрів, а не щоразу, коли виникає проблема ціноутворення на той чи інший товар. Необхідно ліквідувати такий політико-правовий нонсенс, як комерційні відносини між Національним банком і урядом. Щомісяця Міністерство фінансів сплачує на рахунок НБУ мільйони гривень у вигляді відсотків за так звані борги держави перед своїм центральним банком. З іншого боку, слід покласти край запозиченню урядом грошей у НБУ. Потрібно внести зміни до Закону України "Про Національний банк України", зокрема у статтю 53. Вона не допускає втручання органів законодавчої — Верховної Ради — та виконавчої влади — уряду — в діяльність правління і ради НБУ. Національний банк повинен бути незалежним, але не безконтрольним.
Усі перелічені заходи повинні здійснюватися практично одночасно. Завдяки цьому буде досягнуто швидкого реального і довготривалого ефекту.
13 
1
Коментарі
2