Туреччина дозволила Росії здійснювати геолого-розвідувальні роботи за проектом газогону "Південний потік" на своїй території.
Новий газогін розширить напрямки постачання російського природного газу до Європи і знизить залежність постачальників і покупців від країн-транзитерів, насамперед України. Його реалізують російський державний монополіст "Газпром" та італійський концерн "Ені". Морська частина "Південного потоку" завдовжки 900 км проляже дном Чорного моря від Новоросійська до болгарського порту Варна. Далі одну з двох гілок наземної частини трубопроводу протягнуть територією Болгарії та Греції і через Адріатичне море до Італії. Маршрут другої гілки визначають. "Газпром" оцінює будівництво газопроводу у 19–24 млрд євро.
"Південний потік" вважається альтернативою газопроводу "Набукко", угоду про будівництво якого у липні 2009 року підписали в Анкарі лідери Туреччини, Румунії, Болгарії, Угорщини й Австрії. Він стане продовженням збудованого газопроводу Баку–Тбілісі-Ерзурум і розрахований на щорічне транспортування 31 млрд кубометрів газу в Європу через Азербайджан, Грузію, Туреччину, Болгарію, Угорщину, Румунію та Австрію. Вартість проекту — $7,9 млрд. Розпочати будівництво газопроводу заплановано в 2010-му, транспортування блакитного палива — в 2014-му. Проект активно підтримують США.
Туреччина веде свою гру
— "Південний потік" задуманий як убивця "Набукко", — зазначає керівник енергетичних програм центру "Номос" Михайло Гончар, 46 років. — Тому Росія докладає зусиль, щоби показати європейському загалу, що цей економічно необґрунтований проект може бути втілений. Але нині нема навіть його техніко-економічного обґрунтування. Від "Південного потоку" ані Україні, ні Грузії, ні Туреччині, ні Болгарії ні холодно ні жарко. Його втілення можливе десь після 2020 року.
Турецький маршрут є одним із найневигідніших, бо подовжує трасу газогону, зауважує експерт:
— Москва робить такий реверанс у бік Анкари, аби обійти українську газотранспортну систему. Туреччина ж веде свою гру — підтримує обидва проекти, щоби тиснути і на Євросоюз, і на Росію. Москва сама підштовхнула європейців до проекту "Набукко", коли розв"язала 2006-го і 2009-го "газові війни" з Україною і збільшила ризикованість своїх поставок газу до Європи. Нині європейські споживачі переорієнтовуються на скраплений газ, для постачання якого газопроводи не потрібні. Але збільшення його виробництва і розвиток системи терміналів у Європі ставить великий знак запитання на майбутньому існуючих газопроводів. Скажімо, Катар — невелика країна Перської затоки — з 2010-го вчетверо збільшить виробництво скрапленого газу.
3 
35413
Коментарі
9