"Раньше не было"

Протягом останніх днів політики не говорять про культуру, й це добре. Бо доки політики про неї мовчать, її проблеми не мають викривленого вигляду.

А втім, і викривленість також іноді дуже точно свідчить про реальний стан культури. Особливо коли політики говорять про це ненароком.

Приміром, ще перед останніми гарячими днями, коли нашим політикам стало знову не до культури, трапився один прикметний випадок. На позаминулому "Епіцентрі" телеканалу "1+1" Олег Скрипка сказав, що в ефірі українських міст Заходу й Сходу майже нема української музики. Цю заяву коментували мери міст. Міський голова Харкова пан Добкін геніально-простодушно пояснив, чому це так: "Потому что украинской культуры раньше не было!", — її почали створювати п"ятнадцять років тому, а до того була "советская культура", суто російськомовна.

На цих людей марно сердитися

Оскільки це сказано без підготовки, а отже щиро, подякуємо панові Добкіну — він сказав те, що справді думає. І так думає не лише він, але й багато інших. І не варто тут скрушно зітхати: мовляв, як міг це сказати мер міста, яке дало нашій культурі імена світового рівня — Шевельова, Курбаса, Хвильового.

Але мер Харкова сказав свою правду, й варто глянути цій правді у вічі. Правда в тім, що культура жива лише тоді, коли її вважають за певну цінність. А якщо ні — можна вважати, що її нема. Тому-то наші бізнесмени інвестують не в нашу культуру, а в зарубіжне кіно, книгу, естраду. Бо те, чого ще п"ятнадцять літ тому "не было", — річ ненадійна, через два-три роки його може знову "не быть", нащо ж вкладати в це кошти? А раз кошти не вкладають, культура залишається неочевидною — й та, що "раньше не было", й ця, що вже трохи є. Коло замикається.

У цій ситуації можна скільки завгодно втішати себе тим, що у нас, наприклад, квітуча мова. А реальний стан тої самої мови більш ніж загрозливий. Авторові цих рядків недавно довелося почути майже неймовірну річ — і не від політиків, а від простих співгромадян, яких не запідозриш у спекулюванні на цій темі. Ні — вони так думають. І ця думка формулюється ось як: "Коли ти в Києві з кимось на вулиці заговориш українською мовою — значить, ти провокатор!".

Тобто якщо російською — то нічого? Можливо, ця думка виникла від зрозумілої перенасиченості Києва приїжджими — але вона виникла. І вона так само точно відбиває реальну ситуацію, як і формула "раньше не было". Цим людям важко уявити, що хтось розмовляє якоюсь мовою не тому, що вона державна, а тому, що від народження нею розмовляв. Це наслідок незрілих уявлень і прикрого самообману. На цих людей марно сердитись. Але в світлі їхнього самообману інакше бачиться позиція політиків, які дбають про статус "другої державної". Виходить, що вони дбають про державний статус самообману. Того, про який не скажеш, що його не було раніше, — дуже навіть був?