— Основною відправною точкою 2015 року були так звані Мінські домовленості, підписані президентом України в лютому, — каже політолог Михайло Басараб, 38 років. — Саме підписання нікчемних і недієздатних домовленостей зумовило конфліктність внутрішньої політики впродовж 2015-го.
— Петро Порошенко погодився на запропонований Москвою план урегулювання ситуації на Донбасі, і це викликало жорстку критику в українському суспільстві. Зміни до Конституції щодо децентралізації — частина цього плану. Найбільші суперечки були довкола пункту 18 Перехідних положень. Він передбачає особливості місцевого самоврядування для окремих районів Донецької і Луганської областей.
Коли президент пропонував реалізувати цей пункт Мінських домовленостей, на Донбасі тривали запеклі бої. Ухвалення змін до Конституції в першому читанні 31 серпня стало кульмінацією гарячої суперечки між президентом і суспільством. Того дня від вибуху гранати під стінами парламенту загинули нацгвардійці.
Потім глава держави вирішив вийти з глухого кута і спробував перевести основний вектор невдоволення на уряд і прем'єра. Те, що президент був одним з ініціаторів і натхненників антиурядової кампанії, нема жодних сумнівів. Досить згадати публічні заяви політиків із найближчого оточення Порошенка. Скажімо, Юрія Луценка та багатьох інших народних депутатів із фракції "Блок Петра Порошенка". Президент не зміг приховати задоволення, коли буцімто засуджував вчинок нардепа Барни. Петру Олексійовичу явно подобалося те, що відбувалося напередодні 11 грудня й у день звіту прем'єра Яценюка.
Навіщо це було зроблено?
— Президент мав кілька цілей, переводячи вектор суспільного невдоволення на уряд. По-перше, відвів від себе основний фокус обурення українців, викликаного Мінськими домовленостями.
По-друге, прагне сформувати новий уряд на чолі зі своїм прем'єром. Під кінець літа Порошенко ввійшов у гостру публічну конфронтацію з патріотичною частиною суспільства: виступ на Майдані 24 серпня, події під стінами Верховної Ради 31 серпня. Стало очевидно, що президенту варто відвести від себе увагу невдоволеного суспільства.
Одразу після завершення місцевих виборів розпочалася масована антиурядова кампанія. Усі, хто ще недавно атакував Порошенка за Мінські домовленості, тепер почали здобувати електоральні бали на критиці Кабміну. Саакашвілі зіграв роль додаткового каталізатора процесу. Активізувалися агенти російського впливу. Зокрема й українські засоби масової інформації, які пов'язують із Кремлем. Вони почали активно культивувати конфлікт у коридорах влади. Вважаю, що Путін скористався обставинами й перейшов до наступного етапу війни, розхитуючи Україну зсередини.
Крім Донбасу, маємо ще одну відкриту рану — Крим. Чому не влада вдалася до блокади півострова, а громада?
— Громадянська блокада анексованої автономії також стала наслідком надмірної поступливості української дипломатії перед Кремлем. Протидія агресору, захист кордонів і конституційного ладу — це сфера компетенції президента. Основні важелі — в руках Порошенка. Саме його вважаю слабкою ланкою української влади в 2015 році. Президент часто намагався відсидітися збоку, не квапився. Як, до прикладу, у питанні санкцій. Уряд підготував санкційний список щодо Росії ще у вересні 2014-го. Президент впровадив його лише в березні 2015-го. Порошенко не став символом боротьби України проти окупанта. За таких обставин громадськість часто бере ініціативу у свої руки. Так сталося й у випадку громадянської блокади Криму.
Чи варто очікувати нинішнього року дострокових парламентських чи президентських виборів?
— Це витає в повітрі. Ймовірність дочасних виборів до Верховної Ради доволі висока. Саме через загострення взаємин усередині коаліції, а також між президентом і урядом. Вибори мали б стати логічним наслідком відставки Кабінету міністрів і розпаду коаліції. Однак дочасними парламентськими виборами, скоріше за все, не закінчиться. Результати соціологічних опитувань свідчать: у новій Верховній Раді зросте кількість радикалів і популістів, а також збільшиться фракція "Опозиційного блоку". Внаслідок дочасних парламентських виборів президент отримає значно менш слухняну Верховну Раду. З такою неминуче постане питання і дострокових виборів глави держави.
Які наслідки це матиме для країни?
— І одні, й інші вибори супроводжуватимуться суспільними протестами, настрої людей будуть радикалізовуватись. Сьогодні дуже багато охочих змінювати Конституцію, перезасновувати державу, чути інші небезпечні ідеї. Ми за півкроку від хаосу. Путін і його агентура не сплять. Тож наслідки дочасних виборів і масового невдоволення, яке їх супроводжуватиме, можуть бути непрогнозованими. Зараз держава потребує сильних і відповідальних керівників.
Суспільство дратує також економічна ситуація, зростання цін і тарифів.
— Доки громадяни особисто не відчуватимуть помітних позитивних зрушень, будуть надчутливі до внутрішньополітичних конфліктів. Вони накладатимуться на протестні настрої. Усе це буде актуалізовувати кризові сценарії.
Щодо діяльності уряду, то це окрема розмова. Через зовнішню агресію Україна втратила п'яту частину економічного потенціалу. 20 відсотків державного бюджету йде на обслуговування війни. Про необхідність підвищення цін на газ до ринкових говорили десятиліттями, але ніхто цього не робив. Газ за ринковими цінами не міг сподобатися людям. Утім, уряд застосував компенсаторний механізм — субсидії. Врешті тарифний майдан, яким лякали Тимошенко й Ляшко, не відбувся. Бо програма субсидій запрацювала. Зарплати й пенсії не встигають за темпом інфляції, однак виплачуються вчасно. Україна нарешті позбулася газового шантажу з боку Росії. З цього треба було починати на початку нашої незалежності. Розпочала діяти зона вільної торгівлі з ЄС, ми значно менше залежимо від російського ринку, незабаром запрацює безвізовий режим з Європою.
Загалом, ситуація в економіці нормальна, як для воюючої держави. Міжнародний валютний фонд й інші кредитори запропонують відчутну фінансову подушку на 2016 рік.
Як побороти корупцію та позбутися суддівського свавілля?
— Розслідування корупційних злочинів і покарання корупціонерів — це теж компетенція президента. У нього більш ніж достатньо інструментів, аби розпочати розв'язання цієї системної проблеми. Цю функцію мають виконати Генпрокуратура, Служба безпеки, Національне антикорупційне бюро, антикорупційна прокуратура. Політичний імпульс правоохоронній машині повинен задати глава держави. Навіть стара система судочинства не стане перепоною, якщо на це буде його воля.
16 
1
Коментарі
6