26 грудня 2004 року відбувся третій тур тодішніх драматичних президентських виборів. Він привів до президентства Віктора Ющенка — за лідера помаранчевих віддали голоси понад 15 млн осіб, або майже 52% виборців.
Тепер за чинного президента мають намір голосувати приблизно вдесятеро менше людей. Навіть якщо зважити на продажність або заангажованість практично всіх соціологічних фірм, все одно факт надзвичайного падіння популярності очевидний.
За майже п"ять років Ющенко справді зробив багато чого, що цілком закономірно поховало тодішню багатомільйонну довіру. Маючи в перший рік президентства великі повноваження, не провів жорстких змін і реформ, які б унеможливили сьогоднішній катастрофічний стан держави й деградацію панівної верхівки. Призначав на посади сумнівних людей — нерідко навіть тих, які переслідували раніше його ж прихильників. Нерозбірливо роздавав державні нагороди. У зовнішній політиці не зміг налагодити належних зв"язків з європейською елітою й забезпечити Україні більшу підтримку Заходу, таку потрібну тепер з урахуванням зростаючої агресивності Росії. І так далі, й тому подібне.
Виборець охоче вірить у брехню та популізм. Тому в лідерах тепер Янукович і Тимошенко
"Україна... Да... Проґавили — і пішла від нас. Україна пішла. А все тому, що ми поети, що ми не комерційної вдачі... Нема в нас північної жорстокости. Ми романтики". Так говорив один із героїв Миколи Хвильового ще в 1920-х. Актуально досі, зокрема й щодо Ющенка. За час свого президентства він і був таким-от типовим українцем. Консервативним, недостатньо вольовим. Найчастіше нерішучим, коли потрібні були різкі, можливо навіть відчайдушні кроки. Інколи наївним і надто довірливим до свого оточення чи інших політичних лідерів. Безмежно закоханим у минуле й недостатньо скерованим на майбутнє: своє власне як політика та держави в цілому.
Однак Віктор Ющенко аж ніяк не гірший за головних своїх теперішніх опонентів. Та й до перетворення України на руїну вони докладалися всі разом. Проте підтримка Януковича від 2004 року якщо й зменшилася, то ненабагато. Тимошенко має під 20% голосів, головним чином перебраних від Ющенка. А ці ж двоє становлять для майбутнього України набагато більшу небезпеку, ніж чинний президент. Якраз Тимошенко і Янукович, — до речі, обоє не етнічні українці — схильні до радикальних і рішучих кроків. Проте аж ніяк не на благо держави, а на банальну узурпацію влади.
Українці цілком закономірно розчарувалися в президентові, проте готові при цьому голосувати за нічим не кращих від нього. Що ж, український виборець — це колективний Ющенко. Так само інертний у своїх уподобаннях і лякливий до різких перемін. Консервативний, наївний, який охоче вірить у брехню та популізм. Тому в лідерах тепер Янукович і Тимошенко — а не нова, свіжа людина, яка має силу, волю й щире бажання змінити цю країну. Суспільство цілком закономірно виставляє претензії до Ющенка. Проте водночас повинно за результатами цих п"яти років запитати й себе: чому альтернативою чинному президенту є ще гірші політики?
2 
1
Коментарі