"Під червоним прапором робили великі справи і коїли страшні злочини"

9 травня у Львові сталися сутички між прибулими членами проросійської організації "Единство" і націоналістами.

— Якщо організована заїжджа група проводила акцію, попри заборону влади, то це не дитячі ігри, а серйозна провокація, — коментує директор Інституту філософії Національної академії наук Мирослав Попович, 80 років. — Проте й у Львові знайшлися сили, які вирішили пошуміти. Зробили це здуру чи свідомо, то деталі. Імпульсом до провокацій з обох боків стало рішення Верховної Ради про прапор перемоги. Депутати хотіли показати, хто в домі хазяїн, а все пішло шкереберть.

У нас різна історія. Тому і війну сприймають по-різному. Західні області 1939-го окупували "совіти", які для жителів східних областей були "своєю" владою. Західняків демобілізували із Червоної армії у вересні 1941-го як зрадників. Під червоним прапором робили великі справи і коїли страшні злочини. Зараз один кричить: "Ми вмирали під цим прапором". Другий: "Ви наших дітей убивали під ним". І обидва мають рацію. На цих відмінностях нас можуть розколоти. У російському політикумі є сили, які ініціюють подібні акції і нагрівають на цьому руки.

Ми досі возимося з простими речами і не можемо оцінити такі події, як Голодомор і війна. У Франції після війни відбувся судовий процес над винуватцями поразки 1940-го. А в нас у 1941–1942 роках була така поразка, що американський Перл-Харбор ні в яке порівняння не йде. Але досі не назвали імен винуватих. Усе це — від нашої байдужості до історичної пам'яті. Відокремлювати факти від міфів треба не на площах чи в екранах телевізорів, а в наукових закладах.

Обговорення проблеми червоного прапора — це зовсім не те, що нам сьогодні потрібно. Треба говорити про провали влади — і попередньої, і теперішньої. Бо обдурені люди можуть стати жертвами різних політичних сил, зокрема й націоналістичних. У виступах радикальних противників режиму не було відверто ксенофобських закликів. Але загроза конфліктів на етнічному ґрунті є.

Щоб виховати толерантність у суспільстві, треба встановити рамки, за які не можна виходити. Я з обуренням відкидаю марш російських націоналістів у Львові. І не тому, що я — західняк. На цьому шляху на нас нічого доброго не чекає. Політики повинні дійти консенсусу і відмежуватися від агресивного націоналізму. Інакше будуть іще більші випробування. Загроза колапсу незримо висить над головами.