"Навіть до Тараса Шевченка у нас ставлення неоднозначне"

 

Голова комітету із присудження Національної премії імені Тараса Шевченка Роман Лубківський, 65 років, вважає, що українська книга не має сприйматися як товар.

Чому раніше лауреатів Шевченківської премії знали всі, а тепер лише досить вузьке коло фахівців у тій чи іншій сфері?

— За радянських часів премія була певним ідеологічним знаком у системі цінностей тодішнього режиму. Отож її лауреата сприймали як дуже видатну особу, що їй було дозволено отримати премію, як щось незвичайне і навіть несподіване. Наприклад, коли нагороду отримав майже 90-річний композитор Станіслав Людкевич. Чи Олена Кульчицька, Григорій Тютюнник або дуже молодий на той час Олесь Гончар.

У сучасній Україні Шевченківська премія набула нової ваги. Нею відзначені люди, які боролися за Українську державу. Зокрема, її удостоєні поети Ігор Калинець і Василь Стус, за публіцистику — В"ячеслав Чорновіл. Ставлення до лауреатів вимогливе — змушує їх  відповідати певним смакам, оцінкам, уявленням і критеріям.

Але ми живемо в непростий час. Розмиті певні естетичні цінності. Іде шалена атака на національну самобутність. Усе замінюється якимись всезагальними ліберальними цінностями. Усе, що знаменує традицію і духовну спадкоємність, піддається остракізму. Такі газети, як "Сегодня", "Киевские ведомости", "2000", спеціалізуються на шевченкофобії. А це вже частина українофобії, ненависті до Григорія Сковороди, Лесі Українки, Мазепи, Петлюри, борців, які воювали в лавах ОУН-УПА.

Чи має держава сприяти донесенню творів лауреатів Шевченківської премії до людей — друкувати за бюджетні кошти їхні твори та інше?

— Таке робиться, але поки що мало. П"ять років тому запроваджено видання за державний кошт серії "Шевченківські лауреати". Уже видано близько двох десятків книг для бібліотек. У нас були великі плани. Але торік вийшло заледве дві книги.

Як комітет оцінює висунуті на здобуття премії твори?

— Цього року ми мали близько 60 подань. У своєму рішенні орієнтувалися на імена та твори, які найяскравіше представили сучасний мистецький процес. З одного боку, при цьому слід віддавати данину традиціям, з іншого — відзначити модерн як перспективу мистецтва. Слід також бачити всю Україну, а не лише, скажімо, Київ. Є ще такі потужні регіони, як Львів, Закарпаття, Схід. Торік премію отримав Григорій Гусейнов з Кривого Рога за роман "Господні зерна". Такого твору в нашій літературі ще не було. Я б назвав його сагою українського життя ХІХ–ХХ століть. Став лауреатом Анатолій Кичинський — дуже проникливий лірик із Херсона. Ігор Качуровський — цікавий прозаїк, поет і перекладач із Мюнхена. Цього року ми проголосували за Остапа Лапського — визначного сучасного українського поета з Польщі. А найголовнішим номінантом є перекладена отцем Рафаїлом Турконяком на сучасну українську мову "Острозька Біблія". Уперше за свою тридцятилітню роботу цей священик визнаний як видатний перекладач.

Лауреат отримує 100 тисяч гривень

Нині й кількість премій стала більшою — десять. Хоча цього року присуджено дев"ять. Наше життя стало не таким щедрим на геніїв, але талановитих творів багато.

Скільки отримує лауреат?

— Сто тисяч гривень. Але ми проситимемо президента збільшити суму з урахуванням реальної вартості гривні. Матеріальна частина премії — це дуже важливо. Раніше радянська ідеологічна машина заохочувала обраних, давала їм високі гонорари. Зараз  український письменник чи художник не має гонорарів, майстерні, катастрофічно занепадає вітчизняне книговидання. Отож отримати Шевченківську премію — це великий матеріальний стимул. Але все ж таки справжнє визнання лауреата полягає в тому, що він відчуває себе серед пошанованих на високому державному рівні митців.

Чи українська творча інтелігенція готова сьогодні, як і колись, бути носієм високого духу і передових ідей?

— Зараз рідко хто прислухається до голосу українського письменника і громадського діяча. Мабуть, значна частина людей із влади не читають їхніх творів.  В Україні немає спрямованої на багато років уперед ідеології — на відміну від тих-таки наших сусідів. У західних країнах така ідеологія давно оформлена й усталена. Вона нагадує мені золоті злитки, які складають у банку. У росіян ідеологія ґрунтується на стратегічній меті — відновлення за будь-якої ціни великої Росії. Державна ідеологія Польщі — збереження духовних, релігійних, естетичних цінностей.

А хто зараз формує і реалізує якусь чітку проукраїнськи орієнтовану концепцію?  Навіть до Тараса Шевченка у нас ставлення неоднозначне, і це рідкісний випадок у світовій історії. Ніхто ж не воює з Данте, Пушкіним, Толстим, Шекспіром. Неможливо уявити, щоб у Польщі хтось сказав, що він ненавидить Адама Міцкевича за те, що той грав у карти, пив добре вино чи любив дівчат.

Що може протиставити українська творча інтелігенція масовій культурі?

— Може багато — і виступи, і спілкування з читачами чи глядачами, створення альтернативних центрів мистецтва. Це можуть бути приватні музеї, галереї, студії. Уже дещо робиться. Зараз настав момент мобілізації таланту й духу. Чим більше у нас буде талановитих творів, тим швидше ми зможемо відкинути масову культуру.

Великий недогляд сьогодні — наші громадські організації. Маємо безліч товариств і фондів, але, в основному, у столиці. А треба працювати знизу, з людиною, виривати її зі сплячки і духовного полону.

Які найболючіші проблеми культури держава має вирішити?

— Насамперед треба чітко визначити, що таке українська культура і яка її місія. Забезпечити їй належні умови існування, пріоритетне фінансування. Українській книзі сьогодні створені такі умови, що вона сприймається як товар. Як дьоготь, метал, свинець. У результаті якісь люди вирішують, якого автора видавати, а якого — ні. Апелюють до ринку. Але ж на ринку є ряди окремо для дьогтю і для хліба. А духовний хліб повинен бути першочерговим, зважаючи на ідеологічну агресію, окупаційний щодо нашої культури процес, який ще не зупинено. Хто запросив в Україну добродіїв з "Антологией русского мата"? Нахабні та цинічні дії слід обмежувати.

Незважаючи на все це, українська культура має перспективу, заявляє свою силу. Свідченням цього є присудження Шевченківської премії достойним митцям, яких ми будемо вітати й цього року.

×