Центральна виборча комісія зареєструвала 5773 кандидати в народні депутати. Вони балотуються за списками 22 партій та по 225 округах. У середньому — по 13 кандидатів на одне парламентське місце.
— Чому люди йдуть у депутати? Колись я ставив подібне питання багатьом нардепам, — каже політолог 63-річний Дмитро Видрін. Він був депутатом Верховної Ради 2006-2007 років. — Усі відповідали різне. Говорили про громадську місію, зміну ситуації в країні, що переросли стару професію. Були й лукаві речі — покращити життя народу, боротися за інтереси різних соціальних груп.
Я називаю цих людей соціальними "неповерненцями". В радянські часи так казали про туристів, які їхали на Захід і залишалися там. Зараз так називають комп'ютерних гравців, які не можуть повернутися у світ реальності. Це стосується і депутатів часів незалежності. З нашої політики у попереднє життя також ніхто не повертається.
Чому так відбувається?
— Людина, яка потрапила в українську політику, безповоротно переселяється в інший світ. Залишає в ньому не тільки свою трудову книжку і тіло, але й менталітет. Може дихати лише середовищем того світу. Тільки там може заробляти гроші, мислити. Хтось бачив депутата Верховної Ради, який після закінчення терміну здав київську квартиру і повернувся до себе в провінцію займатися бізнесом? Або міністра, який після звільнення знову працює доцентом у вузі чи начальником цеху? Так не буває.
Що змінюється у тих, хто стає нардепом?
— Їх міняє магія посади. Той, хто хоч раз пробився в начальство навіть на рівні району, розглядатиме повернення до простих громадян як життєву драму. Політика і чиновницькі посади в Україні — це філософський камінь, що на бюрократичній функції дозволяє заробляти добрі гроші. Якщо маєш мандат навіть районного рівня, можеш перетворити на золото майже все.
Більшість кандидатів знають, що не стануть депутатами, але балотуються. Чимало хто по кілька разів. Навіщо?
— Стають на певний час популярними. Наприклад, можуть безкарно порушувати правила дорожнього руху в районі. І мають надію на повноцінний статус депутата, що дозволить не звертати увагу на решту правил.
20 років тому депутати були майже нормальними людьми. Ходили вулицями без охорони, користувалися громадським транспортом.
— У радянській шкалі цінностей авторитетами були директор школи, вчені. Колись сказати, що ти маєш друга академіка, це було дуже круто. Тепер їх заступили депутати. Сьогодні нардеп у суспільній свідомості важить більше, ніж десяток професорів чи заслужених артистів. Саме тому співаки та письменники йдуть у депутати.
Чому тоді рівень довіри до Верховної Ради найнижчий з усіх органів влади?
— Такий парадокс з усіма інститутами влади. У нас не люблять президентів. Але запитайте будь-кого, чи він теоретично не проти стати президентом України? Всі будуть "за".
Як змінити шкалу суспільних статусів, щоб депутат був просто депутатом?
— Є тільки один шлях — абсолютна публічність. От ми бачимо списки опозиції. Хто їх формував, за якими критеріями? У європейських країнах усе просто — викидають прізвище на розгляд суспільства. Через визначення популярності серед людей визначають і місце кандидата у списку. У нас, враження таке, їх складають не на землі, а на небі чи під землею. Тому магію депутатства розвіє тільки максимальна прозорість.
3 
1
Коментарі
2