Україну знову лихоманить. Мила трійця наших головних лідерів — Ющенко, Тимошенко та Янукович — давно збанкрутувала. Проте президент вкотре збирається розпустити Верховну Раду, парламент у відповідь призначає на 25 жовтня вибори президента, усі знову критикують усіх.
Так і підуть на дно у тісних обіймах — як сіамська трійня. І є в цьому гірка правда: вони насправді тісно пов"язані пуповинами, що ведуть чи не до тих самих олігархів. І все на межі або поза межами будь-якого закону.
Банкрутують сьогодні не лише поводирі, але й усі владні інституції. Казус судді-"колядника" Ігоря Зварича лише трішки продемонстрував рівень цього падіння. Розсипалися на порох усі євроінтеграційні ілюзії. ФСБ Росії заблокувала будь-яку інтеграцію з НАТО. Отже, маємо повний крах сподівань 2004 року.
Народ у розпачі — ну коли це все закінчиться і чому наші колишні кумири так змінилися?
Але річ у тому, що вони самі по собі й не змінювалися. То наші уявлення про них виявилися неадекватними. Завищені очікування завжди породжують такі ж розчарування. Уже бачимо, як руйнується міф про всемогутнього Володимира Путіна. Як тільки впали ціни на нафту, мильна булька одразу здулася, хоча ще не тріснула. Те ж саме чекатиме й американців, які занадто великі надії покладають на "непоганого хлопця" Барака Обаму.
Під час виборчих кампаній у всіх країнах застосовують інформаційні технології. Вони мають на меті якщо не заманити свого, то принаймні дезорієнтувати чужого виборця. Навмисне створюється ілюзорна реальність, яка не має нічого спільного зі справжньою ситуацією в країні, і тим більше ніяк не пов"язана зі справжніми якостями "героїв" та "антигероїв" виборчої кампанії. Супротивники демонізуються, а "свій" кандидат ідеалізується до невпізнаваності. Усе залежить від кількості вкладених у ці технології грошей. І годі шукати якоїсь правди у найнятих "політологів" — вони ненав"язливо й нав"язливо підштовхують вас до того вибору, за який їм заплачено.
Таким чином, коли 99% інформації про наших політичних поводирів ми отримуємо з телевізора чи інших мас-медій, то врешті опиняємося в ілюзорному світі. Постійно бачимо перед собою не реальних людей, а штучно сконструйовані образи. Навіть візуально вони удекоровуються саме для того, щоб нас задурити. Із-під гіперукраїнської коси дивляться абсолютно незворушні очі. У широкоплечому "донецком пареньке" криється лякливий пінгвін. А велеречивість гаранта прикриває повний розгардіяш у його голові.
Із-під гіперукраїнської коси дивляться абсолютно незворушні очі
Отже, з правлячою трійцею все зрозуміло: два королі й королева давно голі. Але проблема в тому, що це лише сигнал для можновладців творити інші ілюзії, нові кумири. І вони вже проростають. Причому ще ілюзорніші, ніж попередні. Бо ж технології обробки виборців із 2004 року вдосконалилися. Для творців ілюзорних кумирів насправді байдуже, що в своєму житті вже звершив чи не звершив кандидат. Важлива лише картинка на телебаченні й частота появи цієї ілюзії на екранах.
І от ми вже знову хапаємося за соломинку, захоплюємося нібито чистими думками і справами улюбленця — того ж Арсенія Яценюка. А далі тільки технології. Його політтехнологи повинні точно вгадати, що хочемо від нього почути. І ми це чуємо. І знову починається "наша пісня гарна-нова"...
Про виконання якихось передвиборних обіцянок, звісно ж, не йдеться. І про це чудово знає не лише він, але й ми. Це така гра. Але ми щовечора замиловано оглядаємо фабрики з виробництва ілюзій на кшталт "шустеріади".
А оскільки це гра, то якось важко після того жаліти народ. Бо саме він радий бути обдуреним — отож нічого потім скиглити. Спрацьовує стара істина про те, що кожен народ має ту владу, на яку заслуговує. І незрозуміло, на що може розраховувати той, якого не може об"єднати ні культура, ні мова, ні історія. А тільки шоу ілюзіоніста світового рівня — великого спеціаліста з усіх українських проблем. Та такий народ і вартий того, щоб його розводили на черговому "полі чудес" чи, точніше, "полі дурнів". А обриси чергової української ілюзії проступають уже сьогодні.
13 
1
Коментарі