Москва розігрує шоу для європейців зі слабкими нервами

На зорі своєї політичної кар"єри Володимир Путін зчинив багато галасу, пообіцявши "мочити терористів у сортирі". Готуючись залишити президентське крісло, він вирішив згадати старе — налякав усіх черговим словесним перлом.

У понеділок російська газета "Комерсант" повідомила про заяву Путіна під час закритої зустрічі Ради Росія—НАТО в Бухаресті. Нібито звертаючись до президента Буша, він сказав: "Ты же понимаешь, Джордж, что Украина — это даже не государство! Что такое Украина? Часть ее территорий — это Восточная Европа, а часть, и значительная, подаренная нами!". А потім натякнув: якщо Україну все-таки приймуть у НАТО, вона припинить існування як єдина держава.

Мабуть, так все й було: Путін дійсно пригрозив розпадом України, навмисне зробивши гучну заяву в конфіденційній обстановці з розрахунком на витік інформації. Це дозволило Москві уникнути безпрецедентного дипломатичного скандалу. Водночас розтиражоване в пресі путінське послання почули всі, кому воно було адресоване.

Звісно, можна сприймати заяву Путіна як спробу налякати Київ: вступатимете в НАТО — розвалимо вам державу. Але, можливо, головним адресатом російського президента все ж таки був Захід. Звертаючись до Брюсселя, Парижа, Берліна кремлівський лідер говорить: Україна — джерело нестабільності, візьмете її в НАТО — розпадеться на шматки. Вам потрібне друге Косово?

Наївно думати, ніби Росія серйозно мріє забрати Крим або Донбас

Щоб заблокувати рух нашої країни в НАТО, Москва готова багато на що. Але чи здатна вона справді замахнутися на територіальну цілісність України? Мабуть, у Кремля інша мета: за допомогою таких-от показових акцій переконати європейських членів НАТО в небезпеці українського сепаратизму, відбивши в Альянсу будь-яке бажання зв"язуватися з Україною.

Наївно думати, ніби Росія серйозно мріє забрати Крим або Донбас. Вони значно корисніші Кремлю в складі України — як плацдарми для політичних провокацій. Досить згадати антинатовське шоу у Феодосії 2006-го. Тоді постраждав не імідж провінційного кримського містечка, а репутація зганьбленого перед західними партнерами офіційного Києва.

Реальне відторгнення Криму та Східної України — це занадто складно і ризиковано. Навряд чи така операція під силу нинішній Росії. А ось розіграти для європейців зі слабкими нервами ефектне шоу "Косово-2" — завдання цілком реальне. Для цього у Москви є сіверськодонецькі та кримські декорації, досвідчені режисери, актори з Прогресивної соціалістичної партії України та "Російського блоку". Народна масовка Кремлю теж забезпечена. Пересічні українські русофіли не розуміють, що для Москви вони не об"єкт турботи, а інструмент політичного шантажу.

Що може зробити Україна в цих умовах? Насамперед слід намагатися мінімізувати іміджеві втрати. Для цього необхідний інтенсивний діалог із Парижем, Берліном, Брюсселем. Європейці мають дивитися на події в нашій країні очима України, а не Росії. Слід також зрозуміти, що одразу припинити сепаратистські провокації не вдасться. Але що менше наших громадян долучаться до маніпуляцій Москви, то слабкішим буде ефект від них. Потрібна продумана політика щодо проблемних регіонів. Їхні жителі повинні почуватися громадянами України незалежно від національності та мови. Треба уникати необережних кроків, здатних спровокувати зростання сепаратистських настроїв. Радикальні ініціативи на кшталт тотальної українізації кримських вузів і донецьких кінотеатрів — це подарунок Кремлю. Занадто заповзятий вітчизняний чиновник може нашкодити країні більше, ніж досвідчений агент ФСБ.

Зрештою, ефективна протидія планам Москви неможлива без консолідації українського політикуму. Хоча надія на об"єднання влади й опозиції в умовах російського пресингу слабка. Великою є спокуса пожертвувати стратегічними інтересами держави заради миттєвої політичної вигоди. Амбіції ніколи не заважали зіркам нашого політикуму грати роль пішаків у великій кремлівській грі.

Про реальні погрози територіальній цілісності України мова не йде, але перспектива вступу нашої країни до Північноатлантичного альянсу — під великим питанням. Проте якщо всупереч зусиллям Кремля Україна все ж таки стане членом НАТО, північний сусід нарешті дасть нам спокій.