Нічого нового я вам не розкажу, просто допоможу дещо відновити в пам'яті. Нагадаю, хто такий наш землячок Лейба Давидович Бронштейн, у політиці — Лев Троцький, і що воно таке — його "золоті паровози".
У Жовтневої революції два батьки — Ленін і Троцький. Перший прибув на батьківщину з Європи, другий — з Америки, будучи громадянином США, для того, щоб очолити революцію. Обох революціонерів щедро профінансували німці й американці. Не якийсь там благодійник, а великий капітал. А той просто так грошей не дає, їх треба повертати. І повертати зі шкваркою. Зваривши кашу, не жалій масла.
Ленін і Троцький повертали свій борг щедро, але не завжди так, щоб хтось не запідозрив. Троцький, очоливши після громадянської війни Міністерство шляхів, уклав угоду зі шведською фірмою "Нідквіст і Хальм" про закупівлю тисячі паровозів за 200 мільйонів золотих рублів (найтвердіша тоді валюта). Журнал "Економіст" на початку 1922 року засумнівався — а що це за угода, якщо фірма ледве будує за рік 40 паротягів, і що за ціна? Чому стільки паровозів не можна збудувати в Росії? Скандалу не дали розгорітися, Ленін наказав закрити журнал. А все ж їжака було запущено під череп, і згодом усе з'ясувалося. Через стокгольмські банки, зокрема "Ньюз Банкен" Олафа Ашберга, вожді революції перераховували "братнім" фірмам кошти, проплачені їм за жовтневий переворот. Чверть золотого запасу, який був тоді в розгромленої війною країни. Вожді пролетаріату віддячували іноземному капіталу за наданий їм кредит довіри. От і скажіть, що кінь волові не товариш.
Василь, звісно, бабі сестра в перших, та історія СРСР дає разючі приклади того, країна диктатури пролетаріату, а точніше — ленінської партії, на чолі якої був уже не громадянин США Троцький, а Сталін, сама собі вигодувала ворога. Коли 1933 року в Німеччині прийшов до влади Гітлер, саме з волі кремлівського горця Радянська держава озброїла його танками, літаками, гарматами, підводними човнами, боєприпасами. В СРСР готували і військові фашистські кадри. Останні поїзди із зерном гітлерівська Німеччина одержала з нашої країни напередодні 22 червня 1941-го. Звісно ж, Гітлер усе це оплачував, але потім бив нашим салом і по нашій же шкурі. І хто сьогодні скаже, що то було — змова чи просто торгівля? Хто такий Гітлер, світ знав. І Сталін знав. То чому ж наша корова пила з чужої калюжі?
Я не схильний до аналогій, та вони самі напрошуються. Чому ми купуємо американські тепловози, хоча самі будуємо не гірші, а в нас мільйони людей не мають роботи? Чому нам трамваї будують поляки, а свої потужності стоять? Чому правимо деревину за кордон, хоча меблі в нас не гірші, а часто й кращі, ніж у сусідів? Чому купуємо вугілля за кордоном, а своє добуваємо дедалі менше?
Вам хочеться згадати "золоті паровози" Троцького? І мені хочеться. Я тільки не розумію, за яку революцію ми платимо. Ще й готові піти вскач та в біги, і навіть гімн співати, коли нам кинули кістку з панського столу. Хтось скаже нам на глум, а ми готові те брати на ум? Нібито ж у нас головаті люди при кермі, а в який вирій відлітає їх розум, коли, наприклад, у нас б'ються заводи, щоб будувати гвинтокрили, а вони з доброго дива дають на те півмільярда євро французам, чи ладні купувати старі літаки за бугром, а наш "Антонов" стоїть — уже й без генерального конструктора? Без мастила немає діла — але кому те мастило, якщо країна йде на дно?
Ситуація з найгірших: у головах наших керівників царює панство, а сорочку воші з'їли. Любимо одежу з чужого плеча, а самі розучилися, чи немає з чого шити? Гройсманам-кубівим чуприну б гріти, як із цього пекла країну вивести, а вони слухають, що дяді й тьоті з-за океану радять — то тарифи підвищити, то гривню опустити. А де ваш розум, панове, ви що, хочете всіх у могилу від вашого безголов'я загнати? Ви що, не знаєте, що хто з псами лягає, той із блохами встає, і все ладні цих бліх напустити на всіх?
Зрозуміло, що з гройсманами-кубівими Україна вже каші не зварить. Із порошенками також. Вони йдуть второваною олігархами стежиною і верстової дороги для України не бачать. Стратегії розвитку на девальвації-інфляції, на тарифах і цінобумі не побудуєш. Ми й так попереду Європи з обдирання народу і в абсолютній дупі за доходами. Непереливки у виплаті пенсій і запуску друкарського верстата для цього висвітлили економічну трощу масштабу чи не гіршого за початок 1990-х, і наркотранші МВФ її фактично не гасять, а роздмухують. Держдеп і пані Лагард пропонують по суті геноцидні сценарії для вкрай обікраденої країни, яка, проте, в офшорах — серед найбагатших. Проблема, однак, не в Держдепі і МВФ, а в бездарах, які взялися керувати країною, але не здатні навіть зрозуміти — звідки та троща і як їй протистояти.
Масовий вихід найактивнішої частини народу за кордон — це фактична недовіра владі. Але, зайнята шастанням по чужих кишенях, вона навіть не реагує на цей процес, який здатний реально знищити державність, продовжує розхвалювати безвіз, який став моровицею для країни, за влучним висловом Мирослава Дочинця.
Кілька осетрові не товариш, нинішній режим народові — не брат. Його запустили в наше життя, як цапа в город, він потоптав країну гірше за отару овець. Він рятується сьогодні американським вугіллям, французькими вертольотами, польськими трамваями і витрушує казну, як килимок на порозі. Капітал із ним заодно, і не тільки наш — врахуймо гіркий досвід, на скільки років нас затримали в дорозі до людського життя "золоті паровози" Троцького і сталінські літаки та кулемети Гітлеру. Нічого випадкового не буває, і щедрі топові реверанси Заходу теж не сюрприз. Усе має причину і наслідки. І не варто чекати, доки хтось розкаже, що і хто за всім стоїть, учімося бачити те, що сова ніколи не уздрить, ми ж люди. Іноді доводиться про це нагадувати, бо таки часто пам'ять зраджує нас. А історія така дама, що їй можна вірити тільки тоді, коли знаєш, що таке каша, а що таке кваша, і з чим їх їсти. Без каші і кваші в голові.
3 
1
Коментарі