— Проблема Харькова в том, что мы все разбились по группкам и общаемся между собой. Среди знакомых очень мало кто не в волонтерских движениях. Но 80 процентов харьковчан — инертные массы, которые живут своей жизнью. Когда по телевизору видят новости об АТО — вздыхая, переключают на какой-нибудь фильм, — каже харківська активістка Наталя Курдюкова, 37 років. Нащодавно вона зняла годинний документальний фільм у селі Піски біля Донецького аеропорту.
— Геннадій Кернес та Михайло Добкін (мер Харкова та екс-голова Харківської облдержадміністрації відповідно. — "ГПУ") для Харкова — це як Путін і Медвєдєв для Росії. Політичне життя завмерло. У місті нічого не відбувалося. Я щиро зичу Кернесу здоров'я, але хочу, щоб він залишив посаду.
За ці півроку в Харкові скоїли понад десяток терактів проти проукраїнських активістів. Міська влада майже не зреагувала. Чому?
— Керівництво міста не цікавить, що тут відбувається з людьми з проукраїнською позицією. Свого часу вони відверто виступали проти української влади, говорили про державний переворот. Недавно група волонтерів прийшла на сесію Харківської міськради. Коли вони сказали "Слава Україні!", деякі депутати мало "свят-свят" не говорили. Потім активістів обізвали неохайними й що від них "погано пахне". А деякі волонтери щойно із зони АТО людей евакуювали, над ними "Гради" літали.
У Маріуполі була не краща ситуація. Зараз більшість населення міста — проукраїнське.
— Там спрацювала реальність війни. Страх дуже швидко повторити долю Донецька з Луганськом. Харків близькість війни поки що не відчуває.
Хто ці люди, які ставляться до війни та активістів без розуміння?
— Бюджетники. Заводів же он скільки в нас. Для них влада — це зарплата. Це ковбаса й холодильник, і зараз він залежить від Росії. Харківські підприємства довго не модернізували. Якість їхнього продукту вдовольняє хіба що російського споживача. Ось і результат: на прохідній заводу ФЕД робітники розбирають газети зі Сталіним та Леніним.
Системи шкіл, лікарень, вузів у Харкові — совкові. Донедавна директором школи не можна було стати, якщо ти не член "Регіонів". Або ж ти не залишишся директором, якщо не вступиш до партії. Думаєте, зараз дирекції шкіл змінилися? Ні. А вчителі бояться втратити зарплату в 1200 гривень і доплату в 100 гривень за керівництво класом. Сьогодні їх зігнали на мітинг під українськими прапорами, але їм байдуже, який прапор тримати.
Харків повинен був стати першим містом, де мали оголосити сепаратистську "народну республіку". Чому не вдалося?
— Коли сюди прилетів Янукович, у Харкові був масовий проукраїнський мітинг. Під 30 тисяч людей зібралися. А з боку тоді ще влади — кілька тисяч алкоголіків з георгіївськими стрічками. Сили — непропорційні. Тому акцію скасували, Добкін з Кернесом на кілька днів кудись полетіли — а, повернувшись, сказали, що помилялися, і тепер вони всім серцем за Україну. Хоча, насправді, вони зараз у "глибокому шпагаті" між Росією та Україною.
Тоді київська влада зробила помилку. Треба було одразу радикально змінювати владу. Не чекати, доки тут закріпиться величезна кількість рухів, почнуться розгойдування на тему "може, в Києві дійсно хунта?". У підсумку навесні ми отримали в Харкові реальний "русский мир", в якому могли розбити голову за українську стрічку. Зараз теж можуть колеса на машині порізати, але це точкові диверсії. Було гірше. А тоді якось приїхали до нас активісти з київського Автомайдану і порадили: "А ви розфарбуйте стовпи в жовто-блакитне". Я їм: "Та ви що? Навіщо?" "Повірте, це вплине". Почали тихцем удосвіта фарбувати ліхтарі й паркани, розвішувати прапори. І може, не лише через це, та ситуація змінилася на краще.
13 
1
Коментарі
3