Цього тижня з Євросоюзу пролунали кілька приємних для Києва заяв щодо подальших відносин з Україною. Насамперед, ішлося про перспективи безвізового режиму.
Як завжди, найактивнішими були поляки: вони на європейській арені часто є більшими українцями, ніж самі українці. Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський і голова делегації Європарламенту у зв"язках з Україною Павел Коваль закликали до зміни сьогоднішнього підходу ЄС, що трактує запровадження безвізового режиму для нас як "довгострокову перспективу". До них приєднався глава МЗС Швеції Карл Більдт — запропонував "дати Україні "дорожню карту" з лібералізації візового режиму". З"явилися навіть чутки, що ЄС може зробити відповідну заяву вже під час планованого на 1 березня візиту Віктора Януковича до Брюсселя. Подарунок був би шикарним: адже однією з передвиборних обіцянок новообраного президента було досягти з Європою безвізового режиму.
З усього цього могло навіть скластися відчуття такого собі парадоксу: ніби Євросоюз із нагоди обрання прокремлівського президента Януковича став щедрішим і уважнішим до Києва, ніж був за проєвропейського Ющенка. Насправді ж парадоксів немає, і швидких сенсацій очікувати не слід. Як і раніше, з Брюсселя лунає не потужне одноголосся, а лише поодинокі голоси європейських союзників України, які зі своїми симпатіями до неї не є там більшістю. У тому числі й щодо візового питання. Як свідчать неофіційні заяви дипломатів інших країн, "дорожньої карти" у Брюсселі Януковичу не піднесуть. Максимум, що він почує — вже вживані раніше загальні декларації.
Якщо не вдається зробити проєвропейською теперішню українську "еліту", то слід зробити таким народ, який приведе до влади зовсім інших політиків
"Дорожня карта" — це документ, який фіксує дати початку переговорів із досягнення безвізового режиму та їх завершення, а також усі конкретні кроки, які повинна здійснити країна. Останніми цей шлях у відносинах з ЄС пройшли Сербія, Македонія та Чорногорія. Їхні громадяни отримали безвізовий режим із початку 2010 року. Звичайно, "дорожня карта" є зобов"язанням насамперед не з боку ЄС, а з боку країни, що домагається скасування віз. Для України це означало б запровадження біометричних паспортів, упорядкування кордону з Росією і багато інших речей, утілити які нелегко, й які потребують грошей і значних зусиль.
Проте в політичному сенсі "дорожня карта" була б потужним сигналом від Європи насамперед не для української влади чи конкретно Януковича, а для людей. ЄС продемонстрував би, що він небайдужий до українців. У Брюсселі мали б зрозуміти: якщо не вдається зробити проєвропейською теперішню українську "еліту", то слід зробити таким народ, який приведе до влади зовсім інших політиків. А вільний доступ до Європи, краща обізнаність із нею і відчуття її, активніші міжлюдські контакти є в цьому надзвичайно цінними, а можливо, й незамінними. Натомість відгородження від пересічних українців якраз і призводить до обрання таких от президентів, як Янукович.
Тому поляки, шведи та інші союзники України цілком правильно тиснуть на колег у візовому питанні. Навіть якби зміна позиції ЄС виглядала б парадоксом, він є цілком виправданим і далекоглядним.
3 
1
Коментарі
1