Брови вгору!

Минулої п"ятниці канал ICTV показав шоу Шустера "Свобода слова". Тема — ставлення до Росії та її культурних впливів. Уже під час шоу одна пані захоплено сказала, що вперше за 15 літ чує в ефірі про філософію, культуру, й враження — світле.

У мене враження зовсім не світле. Бо, як казав Штірліц, краще запам"ятовуєш сказане останнім. У тому шоу сказано багато, а останнім (що й запам"яталося) було таке.

Михайло Резникович, лідер Київського театру російської драми ім. Лесі Українки, розповів, що якби не поміч діячів братньої культури, то ми б досі не знали драматургії Лесі Українки. Бо її п"єси на нашій сцені провалювалися. Аж у кінці 1930-х років приїхали люди з Росії, поставили Лесю, й відтоді у нас є російський театр її імені.

Мирослав Попович, наш філософ, нагадав про пам"ятний конфлікт між Театром російської драми та екс-міністром культури Оксаною Білозір. І пояснив: оскільки художній рівень цього театру найвищий в Україні, то наша влада хотіла його принизити до рівня "інших" театрів!

А московський поет Євгеній Євтушенко розповів нам: коли, мовляв, "вашего Ваню Дзюбу посадили, то я написал письмо в ваш ЦК — и Ваню выпустили"!

А сказане "про Ваню" — без коментарів

Ніхто на цей останній маразм не сказав нічого, лише показали крупним планом Леся Танюка, чиї брови ошелешено поповзли вгору.

Мабуть, брови поповзли не лише в нього від усього цього.

Незручно дорікати розумним людям. Але хіба М. Рєзникович не розуміє: коли в кінці 30-х хтось звідкись приїхав "відкривати" нам Лесю, то це означало, що родичі тієї самої Лесі сидять у таборі чи розстріляні разом із Курбасом? І ще: нинішня Російська драма — не перший театр імені Лесі. За часів Української народної республіки був ще один, там планували ставити тільки п"єси Лесі, але цей проект гавкнувся з приходом "червоних" із півночі. Та й у "найвищий рівень Російської драми" можна вірити, як не знати нічого про "інші" театри. Ну а сказане "про Ваню" — без коментарів.

Зрештою, це дрібниці. Але за ними — стара спекулятивна підміна понять: якби не братня культура, то й Лесі ми не знали б, і Ваня досі сидів би. А тому не треба нам нічого ділити. Бо, як казав Горбачов (а за ним знову Євтушенко): "Я сам наполовину укрАінєц!". Живучий цей аргумент, позичений у Геббельса: нібито чистота культури дорівнює чистоті раси!

Раса тут ні при чім. І ділити нам справді нічого. Але розділяти ці поняття варто. Інакше — до чого тут філософія і культура? Тим більш, коли про них уперше чуєш.