"Без перемоги з війни не вийдемо"

 

У цьому переконані 95 відсотків українців

— На першому місці в українців зараз — віра в перемогу. Від початку війни вона зросла. Якщо в січні трохи більше 50 відсотків українців вірили, що армія може дати відсіч ворогу, то в квітні їх стало 95. Тут нація одностайна. Майже третина вірять, що для перемоги потрібно два-три тижні. Стільки ж — що кілька місяців. Зросла кількість людей, які вважають, що для подолання ворога знадобиться від кількох місяців до року, — каже засновник та керівник cоціологічної групи "Рейтинг" 44-річний Олексій Антипович.

— Змінилася самооцінка українців. Знизився рівень комплексу меншовартості. До війни чимало людей соромилися визнавати себе українцями, не бажали спілкуватися українською й пасували перед росіянами за кордоном. Бути українцем зараз — престижно. Не лише в Україні, а й за кордоном. Наша соціологічна група провела опитування — яке місце займає наша держава серед інших європейських країн. Якщо колись 10 відсотків називали себе лідерами в Європі, то зараз так думає третина. Як колись, так і зараз 40 процентів українців вважають себе середняками. Раніше половина наших громадян називали Україну аутсайдеркою на тлі інших європейських держав, зараз із цим згодні лише 15 відсотків.

Зросла готовність чинити опір. Зібраність у кулак сили й волі. Кожен на своєму місці працює на перемогу. Хтось волонтерить чи плете маскувальні сітки, хтось — в армії й теробороні, хтось чинить інформаційний спротив чи допомагає грішми. Тільки кожен п'ятий українець не може допомагати. Переважно — це люди літнього віку й жінки.

Яка зміна найважливіша в умовах війни?

— Немає розколу в суспільстві. Колись ділили Україну, як кому заманеться — на чотири регіони, на вісім чи 10. Зараз таких відмінностей між українцями немає. Росія для всіх ворог. Окупант нас об'єднав. Тут немає різниці між думками чоловіків, жінок, молоді й середнього та старшого покоління. Мешканцями міст і сіл. Схід і захід нарешті разом. Це стосується й української мови, як єдиної державної. Також європейського вектора розвитку. 91 відсоток українців підтримує вступ України до Євросоюзу. Єдність виливається в спротив, який кожен чинить на своєму місці.

Можна говорити про втрату роботи багатьма українцями, агресивність, апатію. Втім майже 80 процентів вважають, що державні справи в Україні рухаються в правильному напрямку. Традиційно українець критичний до влади. Раніше понад 70 відсотків вважали владу неефективною. Тепер картина змінилася. Ми визнаємо, що є війна й величезні проблеми, одначе боремося, а отже, рухаємося в правильному напрямку.

Бо наша боротьба — за незалежність. Зараз кожен українець — державник. Народжується сучасна нація. Те, що ми об'єдналися й усвідомлюємо своє значення для держави й держави для нас — показово. Запитали в українців: що робитимете передовсім після війни? Були відповіді — шукатиму нову роботу, отримаю другу освіту, заведу домашню тварину. Втім найперша — поїду подорожувати Україною. Люди усвідомили себе українцями й хочуть заново відкрити свою землю. Це прекрасні показники. З ними ми без перемоги з війни не вийдемо. Питання тільки ціни й часу.

Чоловіки здебільшого залишилися в Україні. Виїхали переважно жінки й діти. Як це вплине на життя наших громадян?

— Майже половина українців розлучилися зі своїми сім'ями через війну. Діти й батьки змушені жити окремо. Часом — на великій відстані. Через це значно зріс рівень спілкування українців зі своїми родинами й друзями. 80 відсотків — постійно на зв'язку. Це є формою гуртування й психологічного захисту. Спілкуючись одне з одним, ми не почуваємося такими наляканими, як могли би бути наодинці з проблемою. На самоті могли виникнути паніка, тривога, розпач. Натомість в українців переважає злість і агресія проти ворога. Це тримає нас на силі й не дає занепасти. Адже якщо в тобі домінує апатія — треба здаватися. Для опору й оборони потрібен праведний гнів. Треба впевненість, що ми маємо рацію. Ми на своїй землі й боронимо свою свободу. Нам легше воювати, ніж росіянам. Це війна абсолютних добра й зла.

Чи готові українці відновити відносини з росіянами після війни?

— На середину березня 40 відсотків наших земляків стверджували, що більше ніколи не відновлять стосунки з ними. Думаю, після злочинів рашистської орди в Маріуполі, Бучі й Бородянці ці показники зросли.

Якої допомоги потребують нині українці й чи достатня вона від міжнародного співтовариства?

— Передовсім необхідна зброя. Довго говорили про закриття українського неба засобами країн — членів Північноатлантичного альянсу. Минув місяць і стало зрозуміло, що ніхто за нас не воюватиме. Дипломатична й гуманітарна підтримка — це добре. Але збройної — недостатньо. Українці вміють бути вдячними державам-партнерам. Серед найприхильніших до нас називають Польщу, Литву, Велику Британію й США. Нейтральними українці вважають Китай. Ворожими — Росію й Білорусь.

Скільки біженців планують повернутися в Україну після закінчення війни?

— Майже 20 відсотків українців змінили місце проживання в нашій країні. Це внутрішньо переміщені особи. Понад 90 процентів із них хочуть повернутися у свої домівки. На жаль, це зможуть зробити не всі. За нашими даними, серед українців, які виїхали, 10 відсотків втратили свої будинки. Що довше триватиме війна, то більше людей не повернуться з європейських країн. Вони адаптуватимуться, шукатимуть собі роботу, влаштовуватимуть дітей у школи й садочки. Дехто може повернутися, побачити розбомлений дім і поїхати назад. Такий сценарій можливий при тривалій війні. Якби ми запитали нині, думаю, ті самі 90 відсотків сказали б — хочемо повернутися.

Як зміняться суспільні настрої, якщо війна затягнеться на кілька років?

— Люди почнуть шукати себе в зміненому світі. Він буде не завжди приємний. Доведеться змінювати професію, місце проживання, терпіти матеріальні труднощі й неможливість спокійного життя. Що важче нам дасться перемога, то ціннішою вона буде. Більше цінуватиметься держава Україна. Кожен українець цінуватиме свою роль у цій битві за незалежність. Буде й частина розчарованих. Чому чоловіки зараз спокійніші? Бо вони можуть піти на війну й стріляти ворога. Чому жінки тривожніші? Тому що не всі з них можуть піти за чоловіками.

Бучанська різанина може повторитися. Когось це мобілізує помститися за злочини росіян, а хтось перелякається й тікатиме з дітьми на захід. Не чекатиме, доки Буча повториться в його домі. А хтось битиметься до перемоги.

Серед українців зростає підтримка вступу до ЄС, свідчать дані оприлюдненого 5 квітня опитування соціологічної групи "Рейтинг". У перші дні війни відбувся ріст із 68 до 86 відсотків, на кінець березня — 91 процент. На початку відкритого наступу Росії підтримка входження України до Альянсу зросла з 62 до 76 відсотків, на кінець березня вона становить 68 відсотків. Наближається до довоєнних показників.

— Це пошук захисту. Бажання посилення заради безпеки. Українець вступив би куди завгодно, тільки б урятуватися від окупанта. До НАТО нас зараз не беруть, а ЄС пропонує статус кандидата на членство. Хоча його набуття перспектива теж не миттєва, однак вона — ближча й реальніша. Зрозумівши, що НАТО не воюватиме за нас, українці стали стриманіші в ставленні до Альянсу.

95 відсотків жителів України вірять у перемогу над Росією. Віра ґрунтується не тільки на позитивних новинах, а й на тому, що кожен щось робить для перемоги.

83 відсотки громадян виступають за те, щоб українська була єдиною державною мовою в країні. Війна остаточно зняла мовне питання?

— Цю карту можна розігрувати хіба для кількох відсотків п'ятої колони. З кожним тижнем проросійських поглядів меншає в Україні. Ідеологічно питання української мови в Україні вирішене. Втім на побутовому рівні існуватиме ще довго. Будуть україномовні, російськомовні й двомовні українці. Третина російськомовних громадян збирається перейти на українську найближчим часом. Серед тих, хто спілкувався і українською, й російською, дві третини готові перейти на українську. Ці кроки не за горами. Українська переважатиме в Україні. Носії російської живуть у Харкові, Донбасі, які зараз бомблять найбільше. Путін фізично винищив значну частину російськомовного населення, яку декларував захищати.

3 тисячі аудіозаписів понад 100 альбомів 50 гуртів, що грають важкий рок, зібрав Олексій Антипович за 29 років. Зберігає їх на жорстких дисках. Улюблені виконавці — Metallica, Unheilig, SOEN, Paradise Lost. Це те, що надихає, каже він.

Олексій Антипович народився 16 квітня 1977 року в Полтаві. Батько Георгій Антипович — журналіст, прозаїк, драматург. Видав збірку п'єс, писав про феномени людини й природи — НЛО, телепатію, гіпноз, левітацію. Мати Ганна Антипович — журналістка, авторка поетичних збірок, лауреат премії імені Симона Петлюри.

Навчався на кафедрі соціології економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Засновник та керівник cоціологічної групи "Рейтинг" — центру, що досліджує українське суспільство. Цікавиться автомобілями. Любить подорожувати. Живе в Києві. Одружений, виховує трьох дітей.

"Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×