Минулого тижня під час візиту до України президент Європейської Ради Герман ван Ромпей знову почув запевнення у відданості Києва європейській інтеграції. Проте можна не сумніватися, що взірцем для Віктора Януковича та його політичної сили є російська модель. Безтурботне путінсько-медведєвське авторитарне довговладдя магічно вабить донецьких та їхніх політичних наймитів.
"Регіонали" активно удобрюють ґрунт для запровадження російської схеми влади — сучасного царювання з передачею трону своїй людині. Однак Януковичу навряд чи вдасться стати українським Путіним. На те є кілька вагомих причин.
Перша — внутрішня. Режим Путіна-Медведєва ґрунтується на реальній популярності й довірі росіян. Кремль уміло використав їхні міцно вкорінені ментальні риси. Насамперед — генетичну потребу в жорсткій владі, якомусь різновиді "царя-батюшки". Причому росіяни навіть не очікують від самодержця добробуту, покращання життя, модернізації. Дасть, образно кажучи, в морду — і вже щастя. На руку авторитарним кремлівським вождям іще одна манія простолюду: самому жити в лайні, але бачити Росію страшною для решти світу. Щоб її боялися, щоб вона комусь погрожувала, когось завойовувала.
Друга причина — зовнішньоекономічна. Очевидну поблажливість до кремлівських царів демонструє Захід. Звичайно, річ зовсім не в побоюванні кремлівського ведмедя. Просто Євросоюз дуже залежний від російських нафти й газу, тому Кремль має певний карт-бланш на авторитаризм. Так само, до речі, як і президент Азербайджану Ільхам Алієв: Захід заплющує очі на тамтешні проблеми з демократією, натомість дуже добре бачить потужні азербайджанські запаси енергоносіїв. Про якусь міжнародну ізоляцію або проблеми Путіна-Медведєва у спілкуванні з європейськими лідерами й мови немає.
У Януковича негаразди з обома складовими путінсько-медведєвського успіху: нема ні газу, ні нафти. Є газотранспортна система, яка через будівництво Росією двох обхідних шляхів поволі втрачатиме ексклюзивне значення. Янукович не цікавий Заходу з геополітичної точки зору: відмова від НАТО й швидкий перехід на російську зовнішньополітичну орбіту завершили самостійну українську гру в міжнародній політиці. Тому Захід із авторитарним Януковичем навряд чи церемонитиметься. Рано чи пізно перед донецьким поводирем постане вибір: бути в ізоляції, як колись Кучма, або стримувати свої диктаторські апетити.
Але найголовніше — Янукович не має об"єднавчої для українців ідеї, яка забезпечила б йому тривалу підтримку і звела б нанівець популярність опозиції. Навпаки, за чотири місяці президент устиг іще більше розколоти країну щодо питань релігії, мови, історії, зовнішньої політики. На відміну від зрощених татаро-монголами росіян, українці не мають азійського потягу до диктатури і на манію світової величі своєї країни не страждають.
За чотири місяці президент устиг іще більше розколоти країну щодо питань релігії, мови, історії, зовнішньої політики
Єдине, що могло би зробити Януковича справді національним лідером, — це реальні проєвропейські перетворення. Величезну популярність принесли би зміни у ставленні держави до людини. Але Янукович сам щодня демонструє зневагу до співвітчизників. Його пересування Києвом і країною спричиняє тривале перекриття вулиць і автострад, його кортеж убиває людину, а охорона застосовує силу до журналістів. Він із розмахом і на державні гроші святкує день народження — байдуже, що криза, що мільйони українців ледь зводять кінці з кінцями. Якщо президент подає такий приклад, то чого дивуватися міліції, повідомлення про свавілля якої з"являються мало не щодня.
Подібне скрізь. Проєвропейські зміни протиприродні для Януковича, а іншого шляху завоювати реальну підтримку більшості українців у нього немає. Тому не стане донецький поводир українським Путіним. Хоча, безперечно, досягти тривалого царювання намагатиметься.
3 
1
Коментарі
14