"Янукович — це абсолютна випадковість"

 

Лідер гурту "Мандри" Сергій Фоменко, 35 років, припинить підтримувати політиків музикою, коли відчує, що все в країні більш-менш нормально.

Чи має ще Україна шанс інтегруватися в Європу, як Польща чи країни Балтії, — чи нам треба шукати особливий шлях, або ж "бовтатися" поміж Заходом і Росією?

— Не варто остаточно стверджувати, що ми втратили шанси повторити польський шлях. Але потрібна, насамперед, пропагандистська робота. Бо українці погано уявляють собі, що таке європейський рівень життя, європейські демократичні цінності. Десь про це чули, та уявлення досить умовне. А вільно поїхати до Європи й подивитися на все те середній громадянин не може. Зате багато хто добре пам"ятає, що таке колишній СРСР. Працювати треба було мало, зате була дешева ковбаса.

Але наші політики дуже добре знають, що таке Європа, часто там бувають. Чому ж не ведуть туди своїх співвітчизників?

— Справжній політичний діяч — це людина, яка має державне бачення й державні мізки. Яка розуміє, що політика — це не просто можливість дорватися до державних потоків і смоктати гроші, як це в нас прийнято.

Все ж таки: політики мали б вести народ в Європу чи люди — тиснути на політиків?

— Безумовно, собака має керувати хвостом. Люди повинні бути не пасивними споживачами політики, а активними учасниками процесу. Але для цього мають змінитися. Бо ми ж вийшли з радянського простору, де було так: ось є точка зору обраних, яку навіть не дискутують. Самому думати не треба.

Якби Віктор Янукович із Ринатом Ахметовим сказали своїм виборцям: нам треба рухатися в Європу, вступити в НАТО — це вплинуло б?

— Не треба ототожнювати Ахметова та Януковича. Ахметов — це бізнесмен, який має міцний розум і потужну волю. А присутність Януковича в політичному житті — це абсолютна випадковість. Він був поставлений Кучмою й виконував його волю. А перед минулими президентськими виборами обставини склалися так, що його винесло нагору. Ця людина не є ані добрим господарником, ані культурною й освіченою, має досить дивну біографію, але займає один із вищих державних постів. Утім, політична ситуація в Україні трохи шизофренічна — чого дивуватися.

Але позиція Ахметова та Януковича однозначно вплинула б на їхніх виборців. Бо для них існують "свої" та "чужі". І ті люди за совєтською звичкою зроблять так, як скажуть їм свої. Я бачив тих, кого привозили нещодавно на Майдан. Вони не мають своєї волі. Більш за те — хочуть виконувати волю інших.

Ви особисто вірите політикам?

— Їхнім обіцянкам можна вірити відсотків на шістдесят. Бо політик у просуванні своїх ідей так чи інакше стикається з величезною кількістю проблем. І от щось пообіцяв, але обставини склалися так, що до кінця це зробити не можна. Отож треба просто дивитися, які було зроблено добрі справи, ухвалено мудрі рішення, як це вплинуло на ситуацію в країні.

Подобається, що Луценко має волю, почуття гумору

Дострокові вибори принесуть щось добре?

— Найперше — ці вибори унеможливлять присутність у політичному житті такої людини, як Олександр Мороз. Бо не можна бути таким цинічним. Я пам"ятаю, які люди під час помаранчевої революції говорили — ми віримо Морозу. І як можна було взяти й послати їх нафіг? От був ще персонаж — Олександр Ткаченко. Сидів у спікерському кріслі вперто, як клоп на матраці. Так само і Мороз.

Також дуже важливо, щоб не було таких речей, як депутатська недоторканність. Навіщо вона тобі, якщо просто сидиш і твориш закони? Для того, щоб мати "дах" від того ж закону?

Але ж за корумпованої судової системи недоторканність можна фактично купити за гроші...

— Так, бо ми сьогодні лише розпочали те, що називається "вбити дракона". Відрубали шматок хвоста й одну лапу — але сам дракон живий. Що рішучіше рубатимемо ці лапи й хвости, то вільніше дихатиме земля.

Ви — прихильник "Народної самооборони" Юрія Луценка?

— Безумовно. Власне, я не хотів би думати про політику, говорити про неї. Волів би писати музику, пісні про кохання. А не такі, як "Не спи, моя рідна земля" або "Знову день переходить у ніч". Але пройти повз зараз неможливо.

Художник та ідеологія — нічого поганого в цьому немає. Головне, щоб художник знав міру. Бо коли ти є таким собі придворним гімнописцем — це вже інша справа. Пісні громадянського змісту, що ми співаємо, не були написані спеціально для чогось. "Не спи, моя рідна земля" написав, коли перетинали кордон між Польщею й Україною. В"їжджаємо до нас і перше, що бачимо, — величезні, гидотні купи сміття. Це дуже неприємно. А "Знову день переходить у ніч" була написана після інциденту з одним депутатом-комуністом. Він кричав, що "мы вас, понаехавших бандеровских сволочей...". І це мені, киянину, тоді, як сам невідомо хто.

Ви згадали про міру участі митців у політиці. Балотування ваших колег у народні депутати межу не переходить?

— Поганого в цьому нічого немає. Скажімо, потрібні закони про культуру, і хто, як не музикант, краще знає, якими вони мають бути? Інша справа — чи займатимуться вони цим  справді у Верховній Раді?

Вам пропонували участь у виборчих списках?

— Не пропонували, але я й не хотів би. Бо для цього треба точно знати, що там робитимеш. Мені зараз хочеться займатися творчістю.

Але участь у виборчій кампанії на боці "Нашої України — Народної самооборони" берете?

— Так. Перестану підтримувати політиків музикою, коли відчую, що в країні все більш-менш нормально, вони самі можуть рулити. Поки що ситуація така, що всім треба бути активними. Я вірю політикам, яких підтримую. Розраховую на них, на їхні програми, живу та працюю в самому вирі подій. До того ж, тури під час виборчої кампанії — дуже цікавий досвід. Ти можеш грати свою музику для людей, які за інших обставин тебе ніколи не побачать, не почують наживо твої пісні. Для них це справжнє свято.

У таких концертах все ж таки більше заробітчанства чи громадянської позиції музикантів?

— Звісно, ми отримуємо за свою роботу гроші. Але "Мандри" — це чи не єдиний гурт, який не встановлює так званої політичної такси. Тобто не піднімає вдвічі-втричі гонорар. Ми виступаємо за ті ж гроші, що нам платять за звичайні концерти. Це наша позиція — не заробляти на політиках, яких підтримуємо. Якби хотіли заробляти, то пішли б грати за Партію регіонів, підняли б таксу. Але це було б цинічно, неправильно. Ті гроші були б брехливими й нечесними.

Той-таки Луценко також був свого часу партфункціонером. Що нового бачите в ньому?

— Це справді новий тип політика. Він у дуже важкий час створював акцію "Україна без Кучми". То був сміливий крок, а для мене важливо, щоб люди були сміливими й рішучими в певних ситуаціях. Подобається також, що Луценко має волю, почуття гумору. Жива людина. До того ж, він багато чого продовжує вчитися. Навколо нього — команда молодих людей. І Віктор Ющенко — це той президент, який все ж таки хоч і повільно, але змінює ситуацію в країні на краще.

Але ж Ющенко ніби не надто рішучий?

— Не сказав би. Він інтелігентний, не намагається бути монстром. Але коли Ющенка притискають до стінки, його рішучість стає залізною. З іншого боку, у нас чомусь рішучістю вважається диктаторство. Ось Путін рішучий чувак — бо він диктатор. А я не хочу, щоб президентом у нас був диктатор. Нафіга це потрібно?

×