2015-го дві відомі суспільно-політичні структури наскочили на рифи й зазнали серйозних іміджевих пошкоджень: національно-визвольний рух "Правий сектор" — у Мукачевому, всеукраїнське об'єднання "Свобода" — у Києві. Чи вдалося їм залатати пробоїни?
Соратники Дмитра Яроша встряли в бізнесову розборку зі стріляниною. Троє людей загинули, десятки постраждали. Партійці Олега Тягнибока надмірну гарячковість виявили під час мітингу під Верховною Радою, що призвело до трьох смертей і понад сотню поранень. За обома випадками відкрили кримінальне провадження.
Навряд чи хто припускав, що в умовах російської агресії влада піде на серйозне переслідування представників патріотичних організацій. Стосовно "Правого сектора" аналітики прогнозували "нульовий варіант": мукачівських порушників закону розглядатимуть як приватних осіб, що використали круту символіку. Справу "Свободи" мала провалити вітчизняна судова система. Так зрештою й сталося — покарання досі ніхто не зазнав.
Але треба було щось робити з політичним іміджем. Латати. Вносити в діяльність організацій зміни, що унеможливлювали б і застосування зброї випадковими людьми, і переростання мирних зібрань у збройні протистояння. Це зазвичай клопіт керівників. І Тягнибок з Ярошем приступили до справи. У міру свого розуміння.
Олег Ярославович після кожних відвідин слідчих органів давав розлогі коментарі. Розповідав про багатогодинні допити, заперечував членство в організації "людини з гранатою", вимагав доказів того, що всі бачили по телевізору, погрожував позовом міністру, який назвав "Свободу" головним винуватцем трагедії. Було очевидно, що найважливішим для себе Тягнибок вважав вислизнути з обіймів слідства. За логікою, не засуджений — отже не винуватий.
Забувши про інший суд, де діють норми моралі, честі, совісті.
Ти зібрав людей, вивів їх на акцію — і не втримав ситуацію під контролем. Не важливо, проводив ти перед цим секретні наради у фронтових батальйонах чи опинився там випадково; лежав у кишені Ігоря Гуменюка поряд із гранатою партійний квиток чи вибухівку кинув узагалі не він. Відповідальність за смерті й кров — на твоїй совісті. І ти маєш бодай покаятись, попросити пробачення в батьків, у родин загиблих і покалічених.
Олег Тягнибок не вибачився й не покаявся. І ця помилка лідера може мати для партії важчі наслідки, ніж те, що відбулося за її участі 31 серпня 2015 року.
Дмитро Ярош діяв за межами телевізійних камер. Він, як показали наслідки, аналізував стан справ в організації, її якісний склад, здатність до трансформацій, оцінював загрози, що таїть не підпорядковане державним органам і не позбавлене анархізму збройне формування.
І зрештою заявив про вихід із "Правого сектора". Фактично — оголосив про закриття легендарного і, на думку багатьох, перспективного проекту. Пояснив: "Правий сектор" виник як революційна структура — під час революції і заради революції і свою місію виконав сповна.
Якби лідера підтримали всі поводирі організації, можна було б сказати, що "Правий сектор" гідно завершив свою історію. Проте доводиться констатувати інше. ПС пішов, але залишив по собі, окрім героїчних Добровольчого українського корпусу й медичного батальйону "Госпітальєри", озброєні групи незгодних. І військові табори, підпорядковані радикально налаштованим лідерам місцевого розливу з шевронами "Правого сектора" на рукавах. Вони не бажають розлучатися з колишньою славою. Вони не хочуть зрозуміти загальновідоме: не всі методи революційної боротьби придатні для періоду побудови країни. Не усвідомлюють, що з п'єдесталу до ганьби — шлях буває дуже короткий. Збройними безчинствами на закарпатському курорті "Драгобрат" вони зробили в цьому напрямку черговий крок.
Що ж стосується Яроша, він прийняв на 100 відсотків відповідальне рішення. Революційну легенду "Правого сектора" лідер разом зі своєю командою має намір трансформувати в новий громадсько-політичний рух. Цей рух візьме курс на створення Української соборної самостійної держави і має хороші шанси об'єднати національно свідомих українців під одним, чесним знаменом. Право стояти на чолі такого руху Дмитро Ярош довів.
3 
35413
Коментарі
1